16.5 C
Lviv
03.03.2024
Новороздільська ОТГ

«Новий Роздол – місто хіміків» – перша книга про наш славний град (до 70-річчя заснування)

І до честі новороздільської журналістської братії написав її перший редактор першої у нашому місті газети  «Радянський хімік» РВО «Сірка», заснованої 6 липня 1957 року,  – Федір Бевзенко. До слова, ваш автор декілька років працював в редакції  багатотиражки (наприкінці перебудовних 80-х назву «Радянський хімік» змінено на «Наше слово»).

Щодо Федора Семеновича, то він жив із сім’єю на моєму «рідному» 9-му кварталі аж до переїзду у Дрогобич. Його сини – Валерій та Борис – були жвавими підлітками, затятими спортменами, утім, і дуже відповідальними та господарними  підлітками, які  після навчання в школі  допомагали матері  поратися по господартству. Звісно, і про квартальне розмаїте дозвілля не забували.  Одне слово, брати вже змалку сформувалися як самостійні особистості, що, очевидно, у значній мірі  «допомогло» їм, як кажуть, посісти високе становище на найвищих щаблях суспільства.

 Наскільки мені, молодшому від них на 10 і 6 років, відомо, вищу освіту брати здобували почергово. Спочатку у Львівському політехнічному інституті  (1964-1969рр.)  навчався Валерій, який до поступлення три роки працював електромонтером електроремонтного цеху. По завершенні навчання, з серпня 1969-го   по жовтень 1979-го, працював на сірчаному підприємстві: начальником зміни виплавлення сірки, заступником начальника цеху, заступником начальника ВТБ, начальником дільниці, головним інженером сіркоплавильного цеху Роздольського гірничо-хімічного комбінату «Сірка».

Невдовзі, Борис, як і старший брат декілька років пропрацювавши у електроцеху «Сірки», також поступив на навчання у вуз.

Отак коротко про «новороздільський зріз» біографії синів автора першої книги про наш славний град Валерія та Бориса Бевзенків, які згодом виїхали жити і працювати у Донецьку область і невдовзі  стали дуже й дуже відомими підприємцями, а Валерій Федорович, до речі, двічі обирався народним депутатом від Партії Регіонів.

А тапер до уваги читачів пропонуємо витяги з книги Федора Бевзенка «Новий Роздол» – місто хміків» (так до перейменування називалося наше місто – І. Б.), яка вийшла друком у 1966 році у львівському видавництві «Каменяр». Безумовно, у старшого покоління вона викличе ностальгійні спогади, а для молодших генерацій новороздільців стане «путівником» у ті вже далекі роки. Утім, вказана книга – це тільки один із багатьох «пазлів», з яких складається 70-річна історія Нового Роздолу. Є й інші важливі сторінки новороздільського буття, висвітлювати які до здобуття Україною Незалежності було суворо заборонено радянською владою.

 Утім, перший публічний прояв прихованих прагнень патріотичної частини мешканців «міста хіміків» змінити існуючу «більшовицьку» тоталітарну систему і    відродити пригноблену  російською комуністичною диктатурою Українську Державність відбувся вже через 5 років після виходу у світ книги Федора Бевзенка, а саме 30 квітня 1971 року, коли троє однокласників Новороздільської СШ №3 Богдан Спас, Михайло Турчин та світлої пам’яті Василь Нагребний  вивісили на  водонапірній башті у індивідуальній частині забудови Нового Роздолу поблизу Малехова синьо – жовтий прапор. І хоча про героїчний вчинок не написала жодна вітчизняна газета, проте цей подвиг юнаків (на щастя, їх так і не викрили нишпорки КДБ) став відомий далеко поза межами Нового Роздолу та за кордоном.

До проголошення Незалежності України залишалося ще декілька десятків років, впродовж яких Новий Розділ жив своїм активним життям молодого міста, розвивався та розростався,  а працьовиті і талановиті мешканці прославляли наше місто високими здобутками в  праці, науці, спорті та мистецтві…

Іван БАСАРАБ

“НОВИЙ РОЗДОЛ – МІСТО ХІМІКІВ”

Засновано Новий Роздол травні 1953 року за проектом Українського державного проектного інмтитуту “Укрміськбудпроект” у зв”язку з відкриттям і освоєнням родовища самородної сірки в районі стародавнього селища Роздол.

МІСЦЕВІСТЬ І ПРИРОДА

Новий Роздол розкинувся у мальовничому куточку Прикарпаття, на просторі хвилясто- гірського лісостепу, в так званому Малому Опіллі, на 60 км південніше Львова. Місто лежить на висоті 290 м над рівнем моря, на стику Опілля і Передкарпатського прогину, на лівобережному Дністровському схилі, який хвилясто опадає до річки Дністер. З північного заходу воно прилягає до малехівського лісного масиву, багатого на дуб, бук,  граб, березу, осику, вільху, ясен, ялину. В лісі є також модрина , горіх, клен, липа та інші дерева. В підліску — переважно кущі ліщини, ожини, малини, шипшини, калини, горобини та дикої яблуні. Зустрічається чорна смородина. Чагарники складаються здебільшого з чорної вільхи, терну і глоду. Місцевість щедра на різноманітні трави — кульбабу, польову ромашку, конюшину (червону і білу), гусячу лапку, жовтець їдкий, калужницю. Тут росте чимало різних грибів — білі, грузди, рижики, підберезники, гірчаки, сироїжки, маслюки, опеньки, козарі.

В лісі і на полях водяться дикі свині, зайці — русаки, козулі, лисиці, кроти, польові та лісові миші. З птахів — поширені горлиці, сірі ворони, горобці, солов”ї, зозулі, одуди, синиці, шпаки. Зустрічаються чайки, дикі качки, лелеки та інші.

Тваринні та пташинні багатства використовуються переважно як об”єкт полювання, рослинні — для народногосподарських потреб. Причому лісові масиви, зелені насадження знаходяться під охороною держави. Полювання дозволяється у відповідні сезони. Рубати ліс, що прилягає до міста Новий Розділ, заборонено. Тут за попереднім проектом має бути Новороздільський лісопарк, у якому будуть дитячі заклади, зелений театр, робітничий профілакторій тощо.

Улюбленими місцями відпочинку ємальвниче урочище Глибока балка, Скеля кохання, яка височить в урочищі, западина Ясиновець. Тут улітку завжди можна бачити юрби молоді, дітей з батьками, любителів раків, грибів та рибальства, юних туристів.

До послуг новороздільців — штучне проточне озеро, в якому розведено багато різної риби. Між озером і містом розкинувся новонасаджений парк на площі 35 га. За два кілометри на північ від міста, де в лісовій долині протікає річка Барвінка, соруджено велике водосховище, довжиною 2 км, площею 25 га. За попередніми даними в центрі Нового Роздола, в долині Малехів — Берездівці, також має бути споруджено проточне озеро. На ньому і водосховищі будуть обладнані місця для відпочинку дорослих і дітей, пляж тощо.

ПЕРШІ ПОСЕЛЕНЦІ

 Освоєння Роздольського родовища сірки розпочато у травні 1953 року. За три кілометри на схід від родовища почали виростати житлові будинки майбутнього міста Новий Роздол. Першими його поселенцями були представники багатьох народів СРСР, ті, хто розвідував і освоював сірчане родовище, зводив промислові корпуси і будував місто. Це — спеціалісти і прості робітники, які прибули з інших областей України, багатьох братніх союзних республік та навколишніх міст і сіл.

В числі перших поселенців були геологи — розвідники І.І. Лебедєв, М. С Коробейніков, Д. М. Баранов, П. Я. Кривинчук; гірники — І. А. Іванніков, О. А. Головін, Г. М. Бурячок, В. І. Бізяєв, Г. Г. Мінігалімов, С. Р. Паламарчук, ІІ. Ф. Дяченко, Е. Е. Дяченко; механіки і технологи — Б. А. Риков, Д. П. Фірсов, В. П. Кошельов, В. К. Семенюк,, А. І. Кемов, Г. І Бролінський, О. Л. Вакарук; енергетики — Н. М. Месропян, О. І. Єгоров, М. Є. Арзамасов, В. М. Субота; будівельники і монтажники — М. А. Лоскут, В. З. Кім, Г. П. Паніциді, Г. М. Вірко, Ю.П. Озерецковський, М. С. Гарбузинський, П. К. Лисенко, В. В. Качуровський, І. Ф. Вельма, П. І. Мозговий, Б. Й. Лівінець, В. М. Чих; транспортники — М. Г. Ванков, В. А. Вілюш, В. В. Гунців, Б. Г. Роговський; службовці — Г. Я. Білецька,О. Г. Маляр, В. І. Власюк, О. В. Андросенко.

Фундамент новобудов на роздольській землі закладав Віктор Іванович Мартинюк. Спочатку він працював рядовим будівельником, а потім йому як здібному майстру своєї справи доручили керувати бригадою…Нею гордились. Були дні, коли бригада давала три норми за зміну. Напередодні Дня будівельника 1958 року брнигада Віктора Мартинюка першою рапортувала про виконання річної норми. Всі її члени були премійовані, а Віктор Іванович Мартинюк Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Це був перший новороздолець, удостоєний високої урядової нагороди за звитяжну творчу працю на спорудженні велетня хімії. 

Першою бульдозеристкою на новороздольській будові стала Марія Костур. Після закінчення школи вона навчалась на курсах трактористів працювати на грейдері, потім на тягачі С-80. З радістю прийняла пропозицію сісти за кермо бульдозера.

На новобудові Марія, як і багато інших юнаків і дівчат, знайшла своє сімейне щастя. Вона одружилась з ветераном будови Мироном Пришляком, теж бульдозеристом. На одній машині вони виробляли по 3-4 норми за зміну.

Після служби в армії прибули в Новий Роздол однополчани Микола Труш та Іван Гурський. Їм полюбилась професія монтажників. В одній бригаді вони почали монтувати металеві каркаси хімічного велетня, устаткування і агрегати.

Дванадцятий рік живуть і працюють в Новому Роздолі дві веселі життєрадісні подруги, дві Марії — Верещинська і Кучменда. Вони взялися до роботи, почали оновлювати землю зразу ж після закінчення школи.

В Новому Роздолі почав свій трудовий шлях і Степан Шпилик. Працював монтажником, а потім автоклавником. Одночасно вчився в середній школі робітничої молоді, далі — в технікумі. На його долю випала честь дати першу плавку сірки. Скоро він став одним з кращих автоклавників. За успіхи, досягнуті при достроковому освоєнні проектної потужності комбінату, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1963 року Степана Васильовича Шпилика нагороджено орденом Леніна.

Майже в перші дні будівництва за велінням серця після демобілізації прибув на комбінат ветеран Радянської Армії та Великої Вітчизняної війни підполковник Василь Никифорович Чапурін. Він очолив автотранспортну службу, комплектував її, згуртовував і виховував кадри. Щоб краще знати виробництво, ця літня людина не погребувала сісти поряд з юнаками за парту на технічних курсах, а потім — в хіміко — технологічному технікумі при комбінаті. Його син Аркадій після закінчення Львівського політехнічного інституту прибув на комбінат і став працювати інженером електроремонтного цеху. Син Анатолій три роки працював електрослюсарем цього цеху, нині навчається в Львівському політехнічному інституті, а дочка Алла — в технікумі.

ЗОЛОТИЙ СТРУМОК

Підготовку рудної бази і будівництво технологічних цехів новороздільці завершили достроково. 28 березня 1958 року дала струм теплоелектроцентраль — серце гірничо хімічного велетняі Нового Роздола. 9 серпня 1958 року Указом Президії Верховної Ради СРСР були нагороджені кращі будівельники: бригадири В. І. Мартинюк — орденом Трудового Червоного Прапора, В. Ф. Попов — медаллю “За трудову доблесть”, В. М. Чих — медаллю “За трудову відзнаку”.

Висока оцінка роботи запалила новороздольців на нові трудові звершення.

…О другій годині ночі 4 листопада 1958 року було виплавлено перші кілограми сірки. З сталевих трубопроводів побіг золотий струмок — хліб хімії.

Так став до ладу діючих підприємств хімічної промисловості сірчаний велетень, якому не було рівних в Європі, Азії і Африці — Державний Роздольський гірничохімічний комбінат.

Спорудження міста Новий Роздол і його промислових підприємств докорінно змінило краєвид Роздолля, умови життя його людей. 

Федір БЕВЗЕНКО, витяги з книги «Новий Роздол – місто хіміків», 1966 рік

Світлини з фото архіву Сергія ВИНОКУРОВА  

Схожі повідомлення

І знову сум і біль: загинув уродженець Нового Роздолу Воїн Дмитро ЩУР, 1990 р.н.

admin3

Новороздільська ОТГ на Львівщині – третя громада в Україні, що приєдналася до «Лідер у Мені»

admin2

“БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ” – в Новому Роздолі!

admin2

ДП “Благоустрій” – звіт за 2022 рік

admin2

Громадські слухання нового тарифу на воду

admin2

Чому б у «Сім 23» не встановити низькі стелажі, де покупці могли б пакувати в сумки придбані продукти. У «Вопаку» так було…

admin3

Залишити коментар