“Розшукую близьких родичів народних депутатів України, керівників офісу президента та уряду, які зараз воюють у першій лінії, на передовій, в окопах. Та запрошую депутатів та службовців ОП, які запровадили закон 8271, разом відвідати передові позиції десь, скажимо, під Бахмутом, біля Кліщіївки або Курдюмівки, там де ворог наступає, та розповісти бійцям, які зусилля вони докладають для посилення оборони.” – написав журналіст Юрій Бутусов.
Наша рота штурмувала позиції вагнера 13 жовтня біля Курдюмівки. Як раз там куди журналіст Юрій Бутусов запросив наших керманичів. Наша броня стояла на вихідних позиціях і чекала наказ підвезти БК тим взводам, які вже вступили в бій. Слухаючи перемовини по рації, мені стало очевидним, що штурм провальний, нас розбивають і треба давати команду на відхід. Такого просто не буває, щоб штурм закінчився успішно, коли вже на початку бою горить третина броні.
Я підійшов до наших позицій, і запитав бійців, які тримали оборону, чи була наша розвідка і що тут сталося? Їх відповідь: попереджали що розвідка має бути, але вони її не бачили. А сталося наступне. Напередодні рота ЗСУ тримала оборону, і її сильно потрепали. Замість 15 поранених прислали 4 кухарів. Я перепитав дійсно кухарів? Відповідь була ствердна. На наступний день їх потрепали ще дужче і вибили з позицій. Посилання на політкоректний опис штурму. Ті, хто читав опис штурму, пам’ятають про десяток чмобіків, які налякали десяток наших копачів з інженерно-саперної роти. І тому ворога треба по скорому штурманути, щоб вони не встигли закріпитися.
Ми отримали команду висуватися і попали прямо в ад. Ледве вигрузили БК, почався черговий обстріл і поранило чотирьох наших. Один із них помер ще до закінчення бою.
В перші хвилини бою я викинув каску, тому що вона мені заважала і я в ній нічого не чув. Наша група залягла на краю густої зеленки вздовж шосе, видимість 15-20 метрів, і вела бій. Я чітко почув москальську мову з характерним мАсковським акцентом в нашому тилу. Запитав наших чи вони чують це? Ні, не чуємо! Слухайте! Щось мелькнуло в зеленці з тилу… Я сказав нашому кулеметнику: рух справа! Він переставив кулемет на 90 градусів і в ту ж мить на нашу позицію вийшла колона ворога гуськом один за одним. Один п*дар почав кричати “чечен, чечен!” Один із наших крикнув у відповідь “Слава Україні!”, тому що, очікував підмогу від наших з тилу. П*дари почали залягати, а кулеметник відкрив по них вогонь з MG42.
Нас зажали і оточили прямо перед позиціями п*ідарів. Ми залягли в свіжих окопчиках по коліна, очевидно заздалегідь виритих для нас п*дарами і пристріляними. Мехводи бачили білі тряпки прив’язані на кущах і деревах біля точок висадок десанту, очевидно, вони теж були пристріляні.
П*дари знали наші позивні і частоти, виходили з пропозицією про здачу в полон. ЧЕЧЕН – позивний командира нашої групи. П*дар, який кричав ЧЕЧЕН, не знав, що він вже 300, і схоже, хотів поговорити про здачу нашої групи в полон. Після цього мені стало очевидно, що нашу групу оточують, щоб знищити, а залишки взяти в полон.
Безнадійний бій тривав близько чотирьох годин. Навіть не було передбачено ніякого резерву щоб зайняти позиції на випадок, якщо б нам якимось чудом вдалося вибити п*дарів. На всю роту була передбачено лише одне авто для евакуаціх поранених.
Ми залишилися живі лише тому, що я викинув каску, почув п*дарів, побачив рух серед густої зеленки, кулеметник поміняв позицію і зустрів їх ливнем свинцю із MG42, який чергою розрізає людину навпіл, за що був прозваний бензопилою Гітлера в часи Другою Світової війни. Ми змогли відійти поки п*дари займалися евакуацією своїх вбитих і поранених. Вийшов сам і вивів із цього пекла групу наших бійців, з яких один трьохсотий, якому осколками перебило обидві руки. В цей же час вийшло ще дві наших группи. На жаль тіло одного загиблого товариша прийшлось залишити. Відходив останній і переконався що він мертвий і, відверто кажучи, видихнув, тому що він важив більше 100 кг і ми би його просто недонесли. Коли він ще був живий, я ледве затягнув його з дороги в канаву, щоб його не добило мінами.
Для багатьох, хто приймав участь у штурмі 13 жовтня було очевидно, що штурм – цілковитий провал. Для всіх, крім наших некомандирів і неофіціерів, які дивилися на це з квадрокоптера і в яких все було “під контролем”. Після штурму командир роти розповів нам про нашу уявну перемогу, близько 40 вбитих п*арів, але в це ніхто не повірив. Нікого з некомандирів навіть не цікавило як насправді пройшов штурм. Вони все “бачили” з квадрокоптерів і відразу почали видавати беззмістовні вказівки. В інших підрозділах полку повідомили про наш штурм: “управління збережене, частково відійшли частково закріпилися”.
Не було зроблено жодних висновків.
Навіть не було відправлено всіх кантужених на лікування, тому що по факту це всі 60 відсотків, які залишилися (10% – загинуло; 10%- безвісті пропало, або в полоні; 20 % осколкові та кульові поранення). Багато з них і досі сидить на нулі з тиском до 190 після контузій, а в деяких навіть до 230 і цукровий діабет, без лікуванння зато з рішеннями ВЛК, про гіпертонією 1 ступеню (найлегша стадія) і що вони придатні.
Після штурму я опинився в госпіталі. Це було вже четверте моє поранення. Там я спілкувався з десятками бійців. Всі після штурмів і у всіх одна й та сама сумна історія: розвідданих – 0, брехня некомандирів і неофіцерів на зразок “десяток чмобіків”, підтримка арти і мінометів – 0, лобовий штурм. Презирство і погрози неофіцерів і контррозвідки, щоб змусити бійців піти на черговий самовбивчий, і марний лобовий штурм.
В один із днів я запитав наших з підрозділу. Ви звернули увагу? З липня місяця, відразу після того як опинилися під Бахмутом ми взагалі не обговорюємо п*рів. А що їх обговорювати? Їх просто треба вбивати, як щурів і тараканів.
Зато ми зранку до вечора обговорюємо ЧУПАЧУПСА, ЗАЛ*ПУ і інших ган*нів і д*бів, які називають себе командирами. І які нашої смерті, здається, бажають не менше ніж п*дари. Я не можу зрозуміти тільки одного. Це бажання в них свідоме чи просто по власній тупості?
Коли отримали броню, за місяць до цього штурму нас відправили на полігон. Там ми приблизно 10 днів займалися справжнім дрочем і показухую – імітували штурм, ходили за бронею як німці в 1941. В один із днів завітав ЧУПАЧУПС з якимось вашевисокоблагородіє. Я їх запитав: “для чого нас готують?” У відповідь – тишина. Я продовжив: “Якщо для того щоб просто піти позбирати трофеї, як німці в 1941, – то все чудово. У всіх інших випадках – нам п*зда.” У відповідь лише одне запитання: “ви раніше воювали? “
На фото план-схема цього ідіотського, навчального штурму в стилі кіннотників Будьонного, часів громадянської війни. В той же день я написав внутрішньому чаті підрозділу:
“Мій досвід: Три атаки з танками. Один раз під танковою атакою. Це чому нас вчать – повна херня. Вермахт ще в Другу Світову перестав так ходити в атаку. Ось учбовий фільм Вермахту
Багато разів використовував любу слушну нагоду щоб поліпшити ситуацію. Всі спроби виявилися марні. Командир роти не чув нікого, крім себе… ЧУПАЧУПСУ, приблизно 25 років, а на вигляд взагалі підліток, за що і отримав таке поганялово. З погонами лейтенанта після військової кафедри цивільного ВУЗ, раніше служив у ВСП (військова поліція) і не мав реального бойового досвіду, але знає все, тому що в нього є смартфон і google. Успішно “спалив” вже два склади роти.
Особисто мені цікаво, виходить, що залужний довіряє саме цим неофіцерам, коли наполягав на прийнятті закону 8271?! ЧУПАЧУПСУ і ЗАЛ*ПІ, який до цього викладав у якомусь військовому училищі і теж не мав реального військового досвіду? Посилав підрозділ на виконання бойового завдання без рацій, БК, підтримки арти і мінометів, їжи, води, транспорту і навіть без солярки для особистого транспорту бійців, яким вони виконували це бойове завдання. В кінці липня, на початку серпня на позиції Альфа ми фізично вижили лише тому, що воду, їжу і БК нам залишила 72 бригада, яку ми міняли. Не вміє читати карту. І взагалі не має здорового глузду. Послав зв’язківців посеред ночі прокладати провідний зв’язок на кілометри по незнайомій території на нулі. Цей тупий наказ був зупинений лише командиром сусіднього батальйону 72 бригади. Який почув цю дурість і вийшов до нього зі словами. “Ти хто такій дов*об? Зв’язківці тобі що нічні топографи? Ідіть хлопці назад спати”
Думаю, в інших частинах є справжні офіцери і командири, і я навіть чув про таких. Але на цій війні особисто я таких, нажаль, поки що не зустрів.
Є справжні воїни, які могли за собою повести людей, довели це реальним військовими справами, властною мужністю, розумом і характером і заслужили на довіру солдат, але вони Сержанти. А ЗАЛ*ПА і ЧУПАЧУПС поспішили їх позбутися. А їхнє боягузтво, непомірна тупість, гордість і інфантильність не дозволила їх повернути навіть після невдачі і великих втрат під час цього штурму. Хоча всі без виключення солдати першого взводу і абсолютна більшість роти наполягали на цьому. Стверджую це, тому що я особисто переговорив к кожним солдатом першого взводу і багатьма солдатами роти.
На початку війни в військкоматах стояли черги. Ще в травні і навіть в червні мені звонило багато знайомих за протекцією щоб попасти в наш підрозділ. Я живу в високогірному селі в Карпатах. Після 11 місяців війни навіть там поліція постійно влаштовує облави на чоловіків, як справжнє гестапо. Чув, що в деяких селах приїзжають навіть на церковну службу, щоб роздати чоловікам повістки. Останні декілька днів на мосту через річку на в’їзді в Коломию чергують поліція і військові, пакують чоловіків в автобуси і в військомат.
Як ми докотилися до такого життя? Відповідь очевидна. Нами правлять ідіоти, для яких навіть Арестович – промінь світла, але навіть вони почали підозрювати, що щось йде не так. І що вони зробили? Звинуватили простих солдат – тобто нас, народ України і в черговий раз прийняли неконституційний закон 8271, який закріплює в законі вже те, що і так відбулося по факту. До солдат тепер ставляться гірше ніж до рабів на галерах, але вже на законних підставах.
З такими ідіотами при владі війна буде тривати ще довго, дуже довго і втрати будуть величезні.
За ганебний закон 8271 не голосували народні депутати Роман Лозинський та Роман Костенко, саме ті, які дійсно бувають на передовій, і які безпосередньо беруть участь у бойових діях. 24 січня зеленський його підписав.
Всім без винятку керманичам України, абсолютній більшості депутатів всіх скликань, очільникам ОП і уряду, всім неофіціерам і негенералам! Ви інфантильні, жадібні, трусливі і недалекі люди! Ви своєю тупістю привели війну на нашу Батьківщину!
Ви брехали, що ніякої війни не буде. Що це видумки і “происки коварного Запада” і витрачали величезні кошти на “Велике Будівництво”. А 24 лютого військові і прості люди за свої кошти заправляли військову техніку в Коломиї.
Навіть перед лицем смертельної загрози для народу України ви продовжуєте брехати і наймаєте Арестовичів розповсюджувати вашу брехню, ви продовжуєте красти і назначначаєте блогершу і сексологіню на посаду посла, ви кинули десятки тисяч солдат, як дрова у вогонь ваших політичних амбіцій, особистих кар’єр і статків.
Я вас за це зневажаю!
All reactions:
81Юрій Бутусов та ще 80
Ігор ІЩУК. Джерело: https://censor.net/ua/b3396604
