… Агов… Ви де ??? Колишні земляки …
Чом мовчите, російські українці ???
Сховали голови свої, як черв’яки…
Не колить вам ні в серці, ні в печінці ???
Коли ж ви встигли зрадити себе ???
Коли росія стала вам за матір ???
Занадто вже коріння в вас слабе…
Як заштормило, в вас зірвало якір.
Забули в Україні отчий дім…
Забули, яка мати вас родила…
Вдягли на лиця маски пантомім…
Повідривали й викинули крила.
У ваших жилах українська кров…
Ви, як і ми, уміли теж літати…
Зреклись минулого… Зреклись себе немов…
До сказаного, що іще додати.
Чужими стали… Тут і там ЧУЖІ …
Росія – мачуха, не стане вас любити…
Її любов – примарні міражі…
В чужої матері, ох як не легко жити.
Вона й своїх не любить то дітей…
А байстрюків, не любить і тим паче…
Не стане пригортАти до грудей…
Жаліти вас, як раптом хтось заплаче.
Чом жоден з вас, у голос, не кричить ???
Ваших дідів руйнує кат могили…
Земля, що породила вас, ГОРИТЬ…
Невже такими буть батьки вас вчили.
Вам бАйдуже… В вас серце не болить…
То вибір ваш… Тому не нарікайте…
Що доведеться без коріння жить…
Безбатченками, жити там звикайте.
Галина Момот (2.11.2022.) Джерело: фейсбук – спільнота, загальнодоступна група”Українська поезія і проза”
