Після тріумфу на Чемпіонаті світу з велосипедного спорту серед ветеранів на призи Гран Фондо в Сараєво (Боснія і Герцеговина) в жовтні 2021 року, де знаменитий новорозділець Геннадій Печенюк завоював ІІ місце в категорії «80+», у спортивному графіку велотурнірів через епідемію коронавірусу виникла тривала пауза.
Утім, невтомний ветеран і надалі продовжував тренуватися, наче передчував, що його зоряна година ще попередуу. Навіть після 24 лютого, коли російські війська вторглися в Україну, щоб знищити нашу Державу і поневолити українців, Геннадій Петрович не полишав підтримувати спортивну форму. Утім, без попереднього запалу, бо ж війна спонукала до відповідних похмурих настроїв і переживань, аби наші воїни здолали орків.
Щоправда, Геннадій Петрович, коли дізнався, що 7 травня у Кракові має стартувати черговий етап у світовій серії велосипедних змагань Гран Фондо серед ветеранів, то, як кажуть, вельми засумував. Бо ж, звісно, на 82-му році життя ще хотілося випробувати сили у престижному турнірі і довести, що є ще порох у порохівницях. Та ба! Фінансової можливості на заявку у турнірі не було.
І тут – стався справжній дар спортивної фортуни! І подарував його Геннадію Печенюку відомий ветеран велоспорту, багаторазовий чемпіон України та міжнародних турнірів львів’янин Святослав Ковальчук, який натепер живе в Німеччині. Зокрема, Святослав, який раніше оплатив заявку на власну участь у Гран Фондо у Польщі, бо несамовито закоханий у велоспорт, через важливі обставини не зміг взяти участь у престижному турнірі. От і згадав свого давнього друга Геннадія Печенюка, такого ж фаната як і він, і напередодні старту змагань запропонував йому замість себе поїхати на турнір у Польщу.
Важко описати словами радість і вдячність 81-річного новороздільця від такої пропозиції, тому єдине, що він пообіцяв С. Ковальчуку, що обов’язково переможе і свій тріумф присвятить йому і Україні.
4 травня Геннадій Печенюк вирушив у Польщу, аби встигнути на старт змагань. Спочатку добирався із велосипедом у чохлі зі Львова до Перемишля безкоштовним автобусом для переселенців. До слова, ночував у Перемишлі у великому павільйоні для переселенців, розрахованому на 1000 осіб (він був ущерть заповнений біженцями з України і серед них було дуже багато маленьких діток. Як зізнався Геннадій Петрович, він майже не спав усю ніч, бо вони плакали і лементували.
Тож неабияк втомлений вже наступного дня вирушив у Краків потягом.
7 травня, в суботу, Геннадій Петрович взяв участь у індивідуальному 20-кілометровому заїзді. Загалом змагалися понад 200 учасників. Погода була сприятлива, а Геннадій Петрович – максимально вмотивованим, адже дав обіцянку другу С. Ковальчуку перемогти. Так і сталося – перемогу у заїзді здобув впевнено і натхненно. Хоча дистанція забрала майже всі сили.
До речі, до місця старту з готелю Г. Печенюк добирався самотужки на велосипеді, а усі інші учасники – на власному автотранспорті. Та і повертався у такий же спосіб, при цьому змушений був їхати по об’їзній, що додало ще зайвих 40 км. У готель прибув о 21.00 год. Здавалося, що до наступного дня, коли мала відбутися групова гонка на дистанцію 30 км, сили не відновляться.
Але треба знати залізну волю новороздільського ветерана, який 8 травня знову вступив у велозмаг. Дистанцію подолав, хоча і не в першій трійці.
Коли на п’єдесталі Геннадія Печенюка організатори турніру нагородили Кубком, то ветеран виголосив короткий спітч. Хвилюючись, Геннадій Петрович подякував польському народові за допомогу Україні у війні з нелюдським російським ворогом і низько вклонився до землі. Емоційні поляки зустріли ці слова оплесками і вигуками. Це була наче мить солідарності і братерства людства, об’єднаного у боротьбі проти російського варварства.
Згадуючи р цей момент, Геннадій Петрович помітно розчулився. Утім, успіх Печенюка, як кажуть, знайшов широкий відгук у фейсбуці: 81-річного ветерана вітали з перемогою багато знайомих і незнайомих людей, за що Геннадій Печенюк щиро усім вдячний. Особливо пройняв ветерана допис: «Нехай твоя перемога буде передвісником перемоги України над Росією». Так буде! З перемогою, друже Геннадію! Слава Україні».
Іван БАСАРАБ
