16.5 C
Lviv
18.06.2024
Стрийщина

Олег БЕРЕЗОВСЬКИЙ: «На початку  90-х  виїхав із сім’єю  у США, де, завдячуючи родині, одразу опинився в патріотичному середовищі діаспори. Уважно стежив за драматичними подіями в Україні, а після 24 лютого відразу включився у волонтерських рух підтримки ЗСУ. З цією метою і прибув на рідну землю. Сподіваюся, це не перша місія»

 Інтерв’ю з  американським волонтером, уродженцем Ходорова, який привіз для  потреб ЗСУ гуманітарну та військову допомогу, а минулої суботи з певної поважної причини вперше відвідав Новий Розділ. Утім, і про інші цікаві речі

Із початком нової фази війни, яку, починаючи з  24 лютого,  росія вже в 25-те за кількасот років продовжила проти України, Новий Розділ помітно побільшав. Зокрема, із зруйнованих російськими ракетами, бомбами та снарядами міст переважно сходу та півдня до нас  прибуло понад 2 тисячі переселенців. Їх можна зустріти скрізь і вони доволі впізнавані, як нова верства.

Власне, в суботу, 30 квітня, коли біля пам’ятника Тарасу Шевченку побачив поважну пару, котра знимкувалася на фоні  пасхальної композиції з писанкою та банером захисниці Вітчизни, мимоволі подумав, що це, мабуть, прибульці із вказаних країв. Утім, коли підійшов ближче, то, зрозумів, що помилився. Як виявилося, це була заступниця головного лікаря Новороздільської міської  лікарні Ольга Шелудько, а її супутником …громадянин США, який прибув в Україну із волонтерською місією. Представляючи пана Олега, пані Оля додала, що вони однокласники, вихідці із славного міста Ходорова,  і буквально декілька днів тому  зустрілися вперше після закінчення школи.

Звісно, як репортер, вирішив скористатися неочікуваною  нагодою і запропонував пану  Олегу докладніше прокоментувати мету свого візиту в Україну, на що отримав згоду. До речі, в ході розмови з’ясувалися й інші не менш цікаві речі. Утім, про все – у інтерв’ю.

Насамперед, приємно познайомитися, тим більше, що Вас представила відома роздолянка та лікарка Ольга Шелудько. Для репортера її рекомендація поспілкуватися з вами однозначно авторитетна, тому прошу, наскільки дозволяють приписи воєнного стану, прокоментувати мету Вашого приїзду в Україну.

 –  По-перше, уточню, що, окрім службової місії, я  приїхав на рідну землю, бо і я, і мої батьки – уродженці славного міста Ходорів, звідки я виїхав у США на початку 90-х. До слова, Оля для мене не просто приятелька-землячка, а однокласниця.

Днями я прибув в Україну із США в якості волонтера. Зокрема, доставив  чимало гуманітарної, зокрема, і медичної та військової допомоги для захисників Збройних Сил України. Із львівською волонтерською організацією доставляю її на передову.

Принагідно, цікаво дізнатися, за яких обставин Ви  відбули у США?

-Спробую прокоментувати цей важливий етап у біографії лаконічно, бо історія направду цікава. Отже, у той час стрімко розпадався Радянський Союз, все ближче наближалася визначальна у багатовіковій історії Держави дата – проголошення Акту про Незалежність України. Відбулася інша, не менш важлива для населення  Галичини подія – легалізація Української греко-католицької церкви через десятки літ після  ліквідації УГКЦ комуністичним режимом СРСР.  Також  набагато простішою стала процедура оформлення виїзду за кордон. Власне, завдяки вказаним невідворотним національно – демократичним  змінам у мене з’явилася можливість виїхати  у США.

На той час я вже закінчив навчання у Львівському медінституті. Доля подарувала мені нагоду зустріти чарівну львів’янку Наталю, в яку закохався з першого погляду. Утім, наші почуття були взаємними. Отож невдовзі ми побралися . Утім, виїжджати сім’єю тоді у США було вкрай проблематично, отож «за океан» відбув наодинці. Тільки через декілька років наша сім’я возз’єдналася у Сполучених Штатах. До слова, у нас народилося двоє діток – донечка і син, тішимося з дружиною двом внучками. Натепер дружина викладає в школі в США.

Додам, що від’їжджав не у невідомість, а до родичів, відомих у націоналістичних колах американської діаспори патріотів. Вони, як кажуть, допомогли мені, як кажуть, стати на ноги. Я доволі швидко адаптувався до американського способу життя, натепер працюю на відповідальній державній роботі.

Якщо так, то чи не можете оповісти докладніше про свій родовід, представники якого емігрували до США?

-Охоче, адже це відомі в українському націоналістичному русі особистості. Це, зокрема, знана родина Кравцівих. Нагадаю, що мій прадід, Бонгдан Кравців, відомий львівський поет, який у 30-х роках минулого століття брав активну участь у національному спротиві    полонізації населення  Галичини, русі за відновлення незалежності України.

 У націоналістичному дусі сім’я Кравцівих  виховала і   своїх дітей, які  виросли свідомими українцями, а навчаючись у гімназії та університеті, влилися в оунівське підпілля.  Вже    в роки Другої світової війни брали участь у спротиві окупантам.

 Дорога за кордон у 40-х  була смертельно небезпечною, як, власне, і шлях з Європи «на еміграцію»  у США, але сім’я Кравцових , слава Богу, подолала цей шлях .

І перебуваючи у США як емігранти, вони активно влилися у ряди національно свідомої української діаспори. Доречно буде уточнити, що родичка  Богдана Кравціва, ще навчаючись в університеті у Львові, вийшла заміж за Андрія Луціва, відомого діяча націоналістичного руху, журналіста та видавця, який ще в роки Другої світової війни обрав собі прізвище Антін Драган.

Друже Олеже,  дозвольте на цьому місці  я на хвилю переб’ю Ваш коментар і додам дещо від себе про Антіна Драгана.

– Гаразд, бо це і мені може вдатися цікавим.

– Авжеж. Отож, мабуть, Ви неабияк здивуєтеся, дізнавшись, що Андрій Луців, уродженець села Голешева, що на Ходорівщині, доводиться двоюрідним братом мого дідуся, Миколи Комарницького. Дідусь мені оповідав, що вони, коли була нагода, адже Андрій навчався у Львові, спочатку у гімназії, а далі в університеті, доволі часто спілкувалися. До речі, коли Андрія Луціва за націоналістичну діяльність ув’язнили у слідчу тюрму «Бригідки», де він провів чимало часу, то, як оповідав мені дід Микола, він декілька разів відвідував двоюрідного брата у криміналі як родич і підтримував «смаколиками» та різними передачами  з волі. Додам, що врешті А. Луціва таки було засуджено на два роки ув’язнення (1934-1936 рр.).

Отака історія. При нагоді оповім її докладніше, бо вона довга і неймовірно цікава, як безумовно, і історія родини Кравцівих. Можу хіба що додати, що Андрій Луців після звільнення постійно переслідувався польською владою. У 1937 р. йому вдалося втекти на Захід; у 1938-1942 рр. працював для Української пресової служби у Берліні, де згодом був редактором «Українця» і «Хлібороба», газет для примусових робітників у Німеччині. Переслідуваний нацистами, восени 1943 р. перебрався через окуповану  Францію  до Іспанії, де місцева   поліція його як нелегального втікача посадила Андрія Луціва   до в’язниці в Памплоні як нелегального втікача.

У 1944 р. А. Драгана перевезли до концентраційного табору в Міранці над Ебром, утримуваного союзниками для чужинців, які опинилися в Іспанії без дозволу і відповідних документів. Тут він нав’язав контакти з редактором українського щоденника «Свобода», що виходив в Джерсі-Ситі (США), Лукою Мишугою.

 Завдяки заходам Л. Мишуги і Міжнародного Червоного Хреста 12 квітня 1946 р. Антін Драган прибув до США і вже наступного дня почав працювати в газеті «Свобода. Починаючи з 1955 року, після смерті Л. Мишуги, очолював редакцію газети «Свобода» аж до відходу на пенсію 1978 р. До співпраці в редакційній колегії залучив таких визначних журналістів, письменників і літературознавців, як Іван Кедрин, Богдан Кравців, В’ячеслав Давиденко, Лука Луців, Леонід Полтава, Михайло Сосновський.

Додам, що Б. Кравців є яскравим представником молодої генерації поетів, які бурхливо влилися у літературний процес Львова у наприкінці 20- х на початку 30-х років. Він був редактором пластового журналу «Молоде життя», згодом редактором низки літературних двотижневиків. Видав чимало поетичних збірок, зокрема «Кораблі», а вже перебуваючи у США – збірку поезій «Зимозелень» у 1952 році.

-Що ж, я приємно здивований вашою оповіддю про Андрія Луціва – Антіна Драгана, хоча дещо із сказаного вами мені відомо. Отже, то так виходить, що і ми через родини Кравцівих-Луцівих  начебто далекі родичі…

-Еге ж, майже як у прислів’ї про «Сьому воду на киселю». А тепер – після такого несподівано відступу пора повернутися від спогадів про минуле до продовження нашої розмови на сучасну тематику.

-ОК. Хіба що на завершення додам, що моя мама є двоюрідною  сестрою Оксани Драган, дочки Антіна Драгана, а її чоловік, Роман Кравців, як і дружина, Оксана працював в українській редакції «Голосу Америки», часто готував репортажі для програми «Вікно в Америку». Якщо вам не відомо, то скажу, що син Богдана Кравціва, Микола Кравців,  який нещодавно відійшов у вічність у віці 88 років і похований на цвинтарі військової академії Вест Пойнт, був відомим генералом Збройних сил США.

Справу наших славних дідів-прадідів та їхніх  родичів, спрямовану на підтримку Української Держави, продовжуємо ми, їхні діти та нащадки родин Кравцівих та Луцівих.

А в цей буремний час, коли  режим путіна кинув всю свою військову армаду, аби знищити Україну як незалежну державу та український народ, окрім потужної військової і дипломатичної підтримки, яку надає українцям Президент США Джо Байден, активну волонтерську допомогу надають і американці українського походження та відповідні інституції діаспори.

-Безумовно, внесок уряду США у підтримку України в період широкомасштабного російського військового вторгнення в Україну важко переоцінити. І український народ вдячний народу американському. Утім, ми вдячні  усім країнам західного світу, які створили небачену досі у світі коаліцію спротиву варварській Росії.

А тепер, оскільки сьогодні зустрів вас біля пам’ятника Тарасу Шевченку разом із Ольгою Шелудько, якщо не секрет, розкажіть, будь ласка, коли  після від’їзду у США, ви відновили зв’язки з однокласницею?

-Скажу так: минуло доволі багато часу, десятки літ, як ми не спілкувалися з Олею, чарівною однокласницею, якою у школі захоплювався не тільки я. А поштовхом до відновлення спілкування, а натепер, як бачите, і зустрічі, стала загибель у 2016 році сина Ольги, бійця 8-го окремого добровольчого батальйону «Аратта» Володимира Шелудька на псевдо «Карась», який поліг смертю хоробрих у 2016-му році, стримуючи з побратимами в Широкиному  під Маріуполем  атаку російських окупантів.  Про це я випадково дізнався із соцмереж, а відтак розшукав її адресу і невдовзі  зав’язав з Олею спілкування. Власне, відтоді ми, як кажуть, на постійному зв’язку.

А зустрілись ми 24 квітня на Великдень у Ходорові. Звичайно, хоча по телефону і домовились про зустріч (до речі, на цвинтарі), проте хвилювалися обоє як школярі. Що й не дивно, адже не бачилися довгих 34 роки. Принагідно додам, що цього дня зустрівся й з іншими однокласниками, які з нагоди Пасхи прибули у рідний Ходорів з різних міст. Ох і радісно було і… щемно трохи. Шкільні роки – незабутні роки…

Звичайно, Ходорів, яке, пригадую, місцеві гонорові жителі називали «маленьким Парижем”, – ваше рідне місто, яке має славну біографію, а його вихідці – відомі особистості у різних царинах. Тому, не виникає сумніву, що ви маєте до нього особливий сентимент. А як вам Новий Розділ?

Саме так, Ходорів – моє улюблене містечко, хоча сказати, як Ернест  Хемінгуей про Париж, що це «свято, яке завжди з тобою», було б перебільшенням. Утім, незначним, бо дитячі та юнацькі спогади, а в мене вони пов’язані з Ходоровом, завжди світлі.

 А щодо Нового Роздолу, то, скажу відверто, це гарне впорядковане і просторе місто, де відчуваєш себе вільно і легко. Навіть побувавши з Олею на міському цвинтарі на могилі її сина – героя  Володимира, поряд із смутком відчуваєш неповторну красу місцевих краєвидів.

Маєте рацію, Новий Розділ чудове місто,  а для мене – найкраще в світі, тому приємно чути ваш відгук. Мабуть, по завершенні місії ви відбудете у США. Коли чекати наступного візиту?

-Звичайно, дні спливають швидко, тим більше, що вже побував і в наступні декілька днів  заплановано ще декілька  поїздок   на Схід України, до бійців ЗСУ, яким ми разом з волонтерською організацією зі Львова доставляємо привезену зі США гуманітарну і військову допомогу.

  Відвідав Бучу, Ірпінь, інші міста, де чинили звірства росіяни. Словами важко висловити зневагу і ненависть до російських військових, які чинили в Україні нелюдські злочини стосовно мирного населення. Вважаю, що це, направду, геноцид.

  Одне слово, незважаючи на жахливу  підступну російську агресію, Збройні сили України дають нищівну відсіч окупанту, день за днем звільняючи від ворога населені пункти. А щодо мого приїзду в Україну, то він  був насиченим у багатьох відношеннях. Сподіваюся, що відвідуватиму Україну з волонтерськими дорученнями ще не раз-

-Отже, до нових зустрічей…

-…і бажано аж до відзначення перемоги над російськими агресорами.

Звичайно. Так буде. Разом переможемо!

Розпитував Іван БАСАРАБ

Фото автора      

Схожі повідомлення

На Стрийщині відбувся молодіжний патріотичний вікенд «Під Покровом Волі»

admin3

У Руді від пожежі врятували будинок і гараж

admin2

Відомого львівського лікаря оштрафували за недбале ставлення до військової служби

admin2

Виїзний семінар фінансистів у Миколаєві

admin2

Вікторія Баглай оголошує терміновий збір на ТЕПЛОВІЗОР для дядька Тараса Шайгеца та його побратимів з 710-ї окремої штурмової роти ЗСУ

admin3

Створена спільнота вчителів історії Стрийського району. ЇЇ склад

admin2

Залишити коментар