Мабуть, читачі помітили, що впродовж понад 10 років прізвище Геннадія Печенюка як переможця різного рівня велоперегонів у віковій групі «80+» практично не сходить зі шпальт «Вісника Розділля». Схоже, містяни, навіть вже звикли до ура – публікацій про успіхи відомого спортсмена – земляка. Навіть дехто штиняє по – доброму, мовляв, все про нього та про нього. Еге ж, а як не писати про цього неймовірно наполегливого ветерана, якому у крайні роки наче «друге дихання» відкрилося – і він «збирає» і «збирає» на розмаїтих турнірах «золото», «срібло» та бронзу. Хто ще в окрузі та поза нашими краями на таке здатен? Отож бо…
Даруйте за відступ, але Геннадій Петрович того вартий. Отож переходимо до головної звитяги 80-річного ветерана.
У четвер,14 жовтня, об 11.45 год. до редакції після двотижневої відсутності завітав зірковий велосипедист Геннадій Печенюк. По – чесному, такого втомленого приятеля я ще не бачив. Але відзначив такий стан про себе, бо знав, що Геннадій Петрович все – таки втілив мрію свого життя – взяв участь у Чемпіонаті світу з велоперегонів серед ветеранів, який 8-9 жовтня відбувся у столиці Боснії і Герцеговини місті Сараєво. Тож, можливо, і притомився дещо. Тільки запитав коротко: як виступив, друже?
Після цього запитання Геннадій Петровича помітно просвітлішав, а його широкий усміх, від якого аскетичне обличчя спортсмена суціль поорали зморшки, дав перший меседж, що він задоволений виступом у Сараєво.
Ще б пак! Думаю, що прочитавши цей текст результатом Г. Печенюка будуть задоволені не тільки ми, земляки, а й усі громадяни держави Україна.
Отже, увага: Геннадій ПЕЧЕНЮК завоював срібну медаль Чемпіонату світу з велосипедного спорту у категорії «80+»!. І це сенсаційний результат, адже за 30 років Незалежності України жоден з ветеранів – велосипедистів не здобував медалі такої високої проби, як, власне, ні золотої, ні бронзової! Це практично перша медаль представника України на Всесвітніх ветеранських змаганнях. До речі, разом з Г. Печенюком за українську збірну виступало 18 спортсменів.
А тепер – про ціну неймовірного успіху: дуже й дуже дорогу, наскрізь просякнуту потом в сенсі затрачених зусиль. Як зізнався Геннадій Петрович, аби якнайкраще проїхати маршрут велогонки, він доклав неймовірних, без перебільшення – надлюдських зусиль. І в його спортивній кар’єрі таких важких велоперегонів він і не пригадає. «Труднощі розпочалися 9 жовтня вже з самого старту, у якому взяло участь 64 спортсмени із десятків країн світу, – розповідає Геннадій Петрович. – Додам, що надіючись що погода у Сараєво в цю пору року буде доволі теплою, я екіпірувався у літній варіант форми – тонку майку і шортики, навіть крему до розтирання тіло, коли зимно, не взяв із собою. І такий вибір зіграв зі мною злий, я б сказав, жорстокий жарт, бо цього дня різко похолоднішало, температура повітря коливалася від 3 до 12 градусів, і почався холодний дощ, який не вщухав до самого фінішу. Щодо траси довжиною 90 кілометрів, то вона, суціль гориста, перемежовувалася крутими підйомами від 9 до 12 процентів , а мій вірний велосипед мав всього тільки 28 передач, тоді як в інших учасників були «ровери» із 32-ма передачами, тому мені було важче, ніж іншим долати ці відрізки».
Після цих слів Геннадій Петрович на мить зупинився, мабуть, прокручуючи у пам’яті ті важкі обставини велоперегонів. «Звісно, з цієї причини, а також тому, що моїми суперниками, окрім декількох, були спортсмени молодших, ніж моя, вікових категорій, я дещо відстав, – продовжив Г. Печенюк, – тому вивіряв, де можна зробити прискорення, аби надолужити прогаяне. І коли до фінішу було кілометрів зо 20-ть, то відчув, що пора зробити вирішальну спробу, аби здобути перемогу, бо саме для цього я так «рвався» у Сараєво. І рвонув і вже не збавляв темпу до крайньої стрічки». Далі Геннадій Петрович знову зробив паузу, а потім додав: «Мабуть, мій фізичний стан, якщо вживати боксерську термінологію, нагадував нокдаун, але я якось чітко контролював ситуацію, хоча був, наче напівпритомний. Коли на фінішних кілометрах почав падати сніг, я, увесь закоцюрблений та змоклий, вже навіть ніяк не реагував. Тільки, мов зазомбований, стрімко рвався уперед. І коли перетнув фінішну лінію, а вона знаходилась на висоті 1560 метрів над рівнем моря, зрозумів, що у своїй віковій категорії показав добрий результат. Все – крайні сили покинули мене і я відчув, як мене підхопили інші учасники. Коли оговтався, дізнався, що зайняв друге місце, поступившись австрійцеві….». І знову настає пауза, Геннадій Петрович, схоже, згадує пережиті у Сараєво миті тріумфу. А потім показує найдорожчу нагороду у житті – срібну медаль Чемпіонату світу з велоспорту серед ветеранів. Я пропоную зробити фото, Геннадій Петрович, як завжди, не відмовив…
Іван БАСАРАБ
