Правильна, лексична добірна мова – це не про мій сьогоднішній допис….
Ця життєва історія розпочалась 9 серпня минулого року. При Розвадівському роздоріжжі на мою підняту руку зупинилось авто брутально – чорного кольору. “Куди тобі, друже?” – запитав усміхнений водій. “У Новий Розділ”, – відповів. І ми поїхали.
Весь час стрілка спідометра не опускалась нижче відмітки 110 км/год. Перехопивши мій погляд, водій усміхнувся: “Це в мене армійське, на війні треба бути швидким…
“Якщо не таємниця, де проходиш., друже, службу?” -запитую, відчувши позитивну енергетику, яку випромінював водій. “Я в підрозділі “Аратта” ГРУ МО”. “Як довго, “- запитую і відразу чую у відповідь: “Вже й важко роки злічити…”
“Досвідчений боєць,” – подумалось.
При в’їзді у Малехів кажу: “Все, дякую, прошу зупинитись, сьогодні в твого побратима, що на горі, День народження. Хочу відвідати…”
Дізнавшись про кого мова, він коротко сказав: “Куля снайпера. Я добре його знав. Поїхали, я знаю куди.”
Згодом, прощаючись, коротко мовив:” ..Я Євген Сметанський, можеш казати мені “Сметана” – це мій позивний.”.
Ми переглянулись і тієї ж миті зрозуміли, що в кожного залишився на серці шрам. Невидимий.
Історія нашого з ним знайомства завершилась шрамом. Видимим. Розкажу, як це було.
Минув рік. У День Української Державності, обідньої пори я йшов з “Баму” додому – в старе мість. Поряд з Алеєю Героїв я запримітив знайоме брунатно – чорне авто. Він впізнав мене одразу. Потиснули руки і, як рік тому, почув оте його приязне: “Друже…” А через усе горло виднівся довгий шрам…
“Посікло на війні?” – запитую стиха. “Тиждень тому робили операцію…”, – чую у відповідь.
“Сьогодні День великого князя Володимира, ” – кажу йому, – а ось навпроти світлини полеглих Героїв – багато з них з них носять це славне імя, підійдемо – вшануємо…”
І ми схилили голови…
На прощання я сказав йому: “Одужуй, друже…”
А коли він поїхав, подумав – ось вони, невидимі й видимі шрами війни. І серед них мій несподіваний знайомий – Євген Сметанський на позивний “Сметана”. Мужній воїн і приклад для наслідування багатьом. Він переможе, я знаю – він сильний. Як і переможе Україна. Так буде…
Володимир КУКУРУЗА, 16 липня 2026 року
(Фото тематичне із соціальнх мереж)
