Щасливе дитинство не в кожного є,
Якщо навіть є – воно суто своє.
Одні діти хочуть вбиратись в блискуче,
А інших батьки шоколадом замучать:
– Як хоче дитина, нехай поласує –
Ні батько, ні мати тоді не керує…
Зростає синочок – міняє смаки.
З’являються друзі – «круті» парубки.
А в донечки милі, «дотепні» подружки,
Вже злато виблискує в носі, у вушках…
Вбрання небезпечне по моді «А –ля…»,
Книжок не читає (дурненьке теля).
«Щасливе дитинство!» – так мислять батьки…
Гайнуло дитинство (!) – минули роки:
Життєві доріжки пусті, нелегкі…
З дітей сформувались дівки й парубки.
У пошуки щастя всі – всі вирушають,
В чотирнадцять літ вже весілля ладнають,
В п’ятнадцять – шістнадцять батьками стають.
За щастям черговим сліпцями ідуть…
…………………………………………………..
P. S. Цей вступ недаремний –
Хай хтось прочитає,
Коли вже черговую
Долю шукає…
……………………………………………………
Віталій, до тебе тепер говорю,
Любила хлопчиськом, донині люблю!
У гарних батьків був послушним ти сином,
Навчався ліниво, а мислення ж мав…
Є жінка прекрасна! Вже діти зросли
Красиві, розумні, у мирі жили.
Онуки до хати лиш Радість несли…
Та раптом війна! – це страшеннеє диво…
І синове щастя, як хмарой накрило…
Від горя татусьо змінився з лиця,
А маминим сльозам немає кінця…
Про щастя говорим красиво і гарно
Та слово про щастя підступно коварне.
Дай, Боже, синочкові довго прожити
Та муки болючі як менше терпіти.
……………………………………………………
P. S. Здорові всі будьте ! – оце основне.
Як щастя здобудеш – значить воно є!
…………………………………………………….
Татуся старого на війну забирають,
На «трибках» у матері серце волає:
«Чи бачиш нас, Боже,
Чи кара прийде
На тих, хто на фронт стариків «збирає»?..
Упала старенька, бо сліз вже немає…
…Начальник у формі здригнувся, відчув,
Що з небес хтось сигнал посилає,
Пойняв – і мамі старенькій вже сина вертає…
Валентина КОСІВ
