Про захід – реквієм, який організували Управління культури, спорту та гуманітарної політики спільно з міським будинком культури “Молодість” йдеться у повідомленні на Facebook- сторінці “МБК “Молодість”:
«Пам’ять, що живе в серцях» — щемлива зустріч пам’яті, вдячності й молитви, що зібрала громаду у спільному пориві шани до тих, хто віддав життя за Україну.
Теплий травневий день… Хмарне небо, ніби схилилося над містом у тихій молитві. У цій особливій атмосфері звучали слова, пісні й мовчання, які були сильнішими за будь-які промови.
Захід організували та провели управління культури, спорту та гуманітарної політики Новороздільської міської ради спільно з МБК «Молодість», створивши простір пам’яті, вдячності та молитви — місце, де кожне слово торкалося серця.
Щемливо й проникливо провели захід ведучі Аліна Коваленко та Назар Ольшанський, чиї слова були не просто текстом сценарію, а тихою розмовою серця з пам’яттю, болем і вдячністю. Їхні голоси ніби вели присутніх крізь спогади, крізь біль втрати, крізь любов, яка не згасає.
Музичним обрамленням заходу стали пісні у виконанні Емми Герасимчук, Єлизавети Кречковської, вокального ансамблю «Домісольки» (керівник Наталія Фіцала), які звучали як молитва, як сповідь, як голос душі.
До сліз зворушила присутніх хореографічна композиція «Мамо, я в небі…» у виконанні танцювального колективу «Грація» (керівник Оксана Марочко) — символічний танець, у якому ожила материнська туга, звернена до неба, а образи ангелів і дитячих свічок стали символом пам’яті, любові й незгасного світла душ.
До присутніх звернулася заступник міського голови Ольга Ганачевська, наголосивши на важливості пам’яті про новітніх Героїв-земляків, які назавжди вписали свої імена в історію нашої громади.
Під час заходу на Алеї Героїв було відкрито нові світлини наших Захисників — ще одні обличчя мужності, ще одні імена, що тепер дивляться на нас із вічності.
Новітні Герої…
Вони були не лише воїнами. Вони були татами, синами, чоловіками, братами, дідусями…
Вони ходили цими вулицями, поспішали у своїх справах, поверталися додому, обіймали рідних, мріяли, будували плани, чекали завтрашнього дня…
Жили… так, як живемо ми.
Любили. Працювали. Вірили. Сміялися. Дбали про свої родини.
Та війна безжально обірвала все.
Обірвала голоси, кроки, недоспівані колискові, недочитані казки для дітей, недожиті роки…
Залишила світлини, спогади, біль і порожні місця за родинними столами.
Та не змогла забрати головного — любові, пам’яті й вдячності, що житимуть у серцях вічно.
Хвилиною мовчання присутні вшанували всіх, хто поліг за Україну.
Священнослужителі храмів міста відслужили поминальну панахиду за душі полеглих Героїв, підносячи молитву до неба — туди, де немає болю, але куди щодня линуть материнські слова і сльози.
Особливо зворушливим моментом стало покладання квітів курсантами Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до пам’ятної дошки на Алеї Героїв — як символ честі, вдячності та незгасної пам’яті.
Бо пам’ять — це не лише про минуле.
Це про сьогодні. Про силу вистояти. Про віру. Про майбутнє, за яке вони боролися. Про нашу Перемогу, яку ми мусимо вибороти — заради них, заради їхніх дітей, заради України.
Пам’ять живе, доки б’ються серця.
Герої живуть, доки ми пам’ятаємо.








