Від недільного ранку 26 квітня 2015 року, коли почув неймовірну звістку про смерть Олега Рудницького, десь поруч у єстві оселився і хвилями щемить невимовний біль втрати близької, немов рідної, людини. Я знаю, що він супроводжуватиме мене завше, як двійко – трійко схожих болів, які замешкали у нетрях підсвідомості як пам’ять про щастя і розкіш знайомства та спілкування з Величними Особистостями, які вже витають у Задзеркаллі, але за життя привнесли у буття яскраві барви неповторності і шляхетності, відкрили незвідані глибини і високості людських талантів.
Від недільного ранку до Світочів, що осяватимуть і моє життя світлими спогадами і гордістю, що на деякий час пощастило бути поруч із ними, приєднався і 35-річний Олег Рудницький – видатний Лицар Мистецтва…Син моєї однокласниці Зоряни Ковалик та мого давнього приятеля, директора дитячої школи мистецтв, заслуженого діяча культури України Михайла Рудницького. Вчитель моєї донечки Надійки. Люблячий муж дружини Віти та батько улюблених синочків – 5-річного Михася та 2 –річного Маркуся. Близька духовно, немов рідна, Людина з великої літери.
По крихтах дізнався, що Відхід Олега у Вічність відбувався за схожим для Обраних сценарієм – він згорів на Олтарі Мистецтва. Кажуть, що останній концерт Маестро виконував у Херсонській філармонії вже будучи остаточно підточеним недугою. Але витончений і одухотворений, ще зумів віддати улюбленому фортеп’яну всю свою Любов і поклоніння, ще зумів подарувати аудиторії віртуозним виконанням всю свою Любов і поклоніння, усю енергію Божого дару та душу творчої досконалості. Власне, таки самовідданим Мистецтву Олег був завжди.
Зі схожимми для обраних мітами Олег відходив і у останню путь…
На останній концертній афіші, що висіла на стіні у залі батьківської оселі, де Олег проводив за грою на фортепіано безкінечні репетиції та шліфував до бездоганності виконавську майстерність, а минулого вівторка стала обителлю останнього прощання з білом світом живих, було зображено Маестро, який підіймається в небеса….Якою віщою і символічною виявилася здавалося б проста афіша, видрукувана заздалегідь до відходу Олега у небесні Засвіти…
У понеділок ввечері після парастасу помер отець – декан Іван Дашинич зі Сколе, який у 70-80-х роках працював у Новороздільській дитячій школі мистецтв і захоплювався Олеговими успіхами. Дізнавшись про смерть колеги, , який став відомим на весь світ Маестро, панотець поспішив віддати останню шану Олегові. І сталося непоправне – він раптово відійшов у Вічність і містично склав Олегові компанію у Засвітах…
Коли велелюдна скорботна процесія зайшла на останню Відправу у Малехівську церкву – тільки тоді сумне і похмуре небе рясно засіяло дощем, який, немов за помахом чарівної палички, завершився після останнього цілування. Люди виходили з церкви, більшість у легкому вбранні, без парасольок – і не вірили, що так миттєво припинився дощик, хоча густо нависали хмари
У день Чину похорону Олега Рудницького, коли велелюдна скорботна процесія зайшла на останню Службу Божу у Малехівську церкву – тільки в цю мить сумне і похмуре передгрозове небо рясно засіяло землю густим дощем, а коли завершилася процедура останнього цілування, тільки тоді, немов за помахом чарівної диригентської палички, дощ припинився. Люди виходили з церкви, більшість у легкому вбранні, без парасольок, і не вірили, що так миттєво не стало дощу, хоча над Малеховом і надалі щільно нависали хмари.
І тільки одинока чайка, яка, не квилячи, зробила ритуальне коло над церквою, вірила, бо знала, що на все воля Божа. Бо тільки Обраним обрані знаки…
Вічна пам’ять, славний сину славних батьків, славний сину України, славетний Лицарю Мистецтва! Христос Воскрес!…
Іван БАСАРАБ, «Вісник Розділля», 1 травня 2015 р., №17 (1018)
