Вірний військовій присязі, мужній Захисник України, наш земляк — 33-річний сержант Щепний Микола Романович — загинув 20 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області.
Вся Новороздільська громада схилила голови у скорботі, розділяючи біль рідних і близьких, сумуючи разом із побратимами та друзями.
Микола був молодим, сповненим сил і планів на життя. Люблячий чоловік, турботливий батько, добрий син і вірний друг — таким його запам’ятають рідні та близькі.
Люди ставали на коліна, проводжаючи Героя в останню путь. Сльози, квіти, державні прапори — усе це стало символом глибокої вдячності та невимовного болю. Не маємо права забути ціну нашої свободи! Ім’я Героя Миколи ЩЕПНОГО назавжди залишиться в історії громади та в наших серцях.
Микола Шепний народився 17 грудня 1992 року у с. Станківці. Навчався у Тужанівській школі, зростав у великій дружній сім’ї, змалечку навчаючись дбати і турбуватися про близьких та рідних. Активний у школі, співав у художній самодіяльності. І професію обрав, яка передбачає турботу – навчався на ветеринарному відділенні у Рогатинському аграрному фаховому коледжі, а потім продовжив навчання у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Гжицького.
Одружившись у 25-річному віці, дбаючи про молоду сім’ю, подався, як на той час було звично, на заробітки у Польщу. Так, за спеціальністю у цивільному житті не довелося працювати, але все таки ветеринарна освіта і притаманне Миколі бажання дбати про ближнього привело його таки до медицини – три роки на війні бойовим медиком, який врятував сотні життів побратимів.
Підростав син, старший, Захар, і Микола повернувся в Україну, працював поблизу Львова. У січні 2023-го отримав повістку – пішов не задумуючись, адже неодноразово обдумував питання захисту рідної країни, і, зважаючи на притаманне йому змалечку завищене почуття справедливості, мав тверду позицію – чоловік має захищати себе, свою родину, сім’ю, рідну землю від ворога. Так, меншенький, Тимур, який на той час тільки ставав на ноги, також практично зростав без тата, спілкуючись телефоном та очікуючи у короткі відпустки. Чекав з нетерпінням, і долучався до спільної молитви мами, бабусів, дідуся за тата-Воїна.
Воїн Микола був призваний на військову службу під час мобілізації у січні 2023 року. Служив у складі військової частини А2582. Перший вишкіл проходив у Житомирі, потім його направили на навчання на два місяці в Англію, на курсах в Хмельницькому удосконалював медичні знання, навчаючись навіть оперувати у складних умовах.
Микола служив старшим бойовим медиком роти вогневої підтримки 2-го десантно-штурмового батальйону, ходив у штурми, керував групою, яка евакуйовувала поранених побратимів, а потім оформляв усю потрібну документацію для фіксування поранень чи й смертей воїнів, доводилося телефонувати і рідним зі страшними звістками. Добрий, щирий, відповідальний – тому й тягнув на собі безліч функцій. «Ми не знаємо, як будемо давати раду без нашого «Ворона» (позивний Миколи Щепного). Справжній друг, справжній воїн!», – сумно бідкалися побратими.
Про війну Микола не надто розповідав, але при зустрічах було помітно – розмовляє з тобою, а думками весь там, далеко, біля своїх побратимів: «Як там мої хлопці? Мені треба рятувати їх!».
На війні навіть молоді воїни часто оперуються думкою: ми всі тут поляжемо. От і Микола якось комусь висловився: доживу до віку Ісуса Христа. Чи в такий час мовив? Якраз після 33 років прибув додому на Різдвяні свята, зустрівся з усіма, побачився, зібрав родину – востаннє… І так не хотілося повертатися на фронт…
О третій ночі Степан, старший брат Миколи, написав: чи вже повернулися із завдання? «Все добре. Ми на місці» – відповів Микола. Але чомусь не спалося… Через дві години ворожий дрон влетів в бліндаж…
Мама, яка довідалася страшну новину на заробітках, поверталася додому у напівпритомному стані – і всю дорогу її «супроводжував» молодший син, дбаючи про матінку, про легку дорогу, про швидше повернення додому, куди повертався навіки і Микола – на «щиті»….
Микола дослужився від солдата до сержанта, отримав кілька відзнак та нагород: у вересні 2023-го – подяку від командира військової частини за високий патріотизм, відданість військовій присязі, у серпні 2024-го – відзнаку від головнокомандувача ЗСУ О. Сирського «За сумлінну службу», у серпні 2025-го – знов відзнака О. Сирського «За збережене життя» (врятував життя побратиму Івану, винісши його з поля бою – хоча скільки ще життів врятував Микола за час своєї служби!), почесна відзнака «Вдячна Буковина», нагрудний знак 8 корпусу ДШВ «Бій за волю»… І безмежна пошана від побратимів. І вдячність всього українського народу – до останнього подиху залишався вірним Україні та українському народові.
27 лютого кортеж з тілом загиблого воїна Щепного Миколи Романовича зустріли на «Алеї Героїв» в місті Новий Розділ, після цього кортеж відбув в село Станківці до будинку по вулиці Переїзній, де проживав загиблий воїн і де відбулася панахида, після якої в старому храмі с. Станківці «Введення в храм Пресвятої Богородиці» відбувся парастас. 28 лютого воїна Миколу Щепного поховали на Станківецькому кладовищі.
У Миколи залишилися мама Наталія і тато Роман, дружина Орися і двоє маленьких синів – 6-річний Захар, першокласник Новороздільської ЗССО №4 та 4-річний Тимур, брат Степан з сім’єю: двоє його синів Максим і Матвій просто обожнювали дядька-захисника, надсилали йому малюнки, слухалися в усьому, численна родина, друзі, побратими.
Щирі співчуття родині, близьким і побратимам. Нехай Господь дасть сили пережити цю страшну втрату. Вічна слава Герою!
Віра ВЛАСЮК
