Щойно зателефонувала Лідія Богданівна Говдун, директор Березинського дитячого садочку, повідомити хорошу новину – щойно, на сам Старий Новий рік, до них прибули два генератори, щедрий дарунок небайдужих меценатів. От звідки таке уміння притягувати хороших людей і успішно організовувати добрі справи? – спитала насамперед, пригадуючи Березинський дитячий садок, з новітніми ремонтами, з барвисто оформленими дитячими кімнатами, з щедрими добром працівниками і повною ініціатив та задумок завідувачкою, з домашнім затишком і родинною спільнотою. «Наші працівники і наші батьки все це творять, – наголошує Л.Б. Говдун, – бо ж для наших дітей!». І продовжує розповідати майже неймовірну історію цінного дарунку: «Пані Оксана свого часу водила до нас у садочок внука, а коли поїхала з ним до Києва в гості до сина, то там похвалили нашого вихованця, який впевнено розповідав, як поводитися, коли гроза, куди можна ховатися і т.д. – мовляв, у садочку навчили. Сільський садочок, дивувалася столична родина, а яке виховання. Тож бабуся не оминула нагоди зайти подякувати вихователям за гарну їх працю. Приємні такі розповіді, бо підтверджують наші старання, – доповнила Лідія Богданівна. – Минуло вже чимало літ, і якось випадково знову зустріла п. Оксану. Завели мову, поцікавилася, як справи, і раптом вона спитала – чим можу вам допомогти? Ну а чим можете допомогти, коли світло відключають, коли генератори потрібні? Не задумуючись, п. Оксана мовила: напишіть, які генератори потрібні, знаєте, у мене внук є в Польщі, він уже збирав кошти на придбання тепловізора для воїнів, а раптом допоможе? І вже за кілька днів через вайбер зі мною зв’язався Павло, той онук. Уявляєте, 25-літній хлопчина, а такий небайдужий і активний! Живе у Варшаві, працює у німецькій фірмі, он-лайн, тож кинув клич між співробітниками-німцями і друзями-поляками та вже за тиждень-два телефонує: кошти майже зібрані, вибирайте марку і потрібний рівень потужності. Придбав два генератори потужністю 6,5 кВт у Любліні. Зв’язалася з міським головою, мовляв, наші хлопці-волонтери їздять за кордон, чи можуть по дорозі зібрати. Ярина Яценко з Михайлом Гулієм організували все швидко – так Біляк Петро з Нового Роздолу і привіз передачу з Польщі. Павло докупив ще 10 кг парафіну, для виготовлення окопних свічок. І передав 1000 злотих: «Хай вам буде на пальне, вам же потрібно ще й «зарядити» генератори». На пропозицію забрати собі «за роботу» безапеляційно відмовив: це ж люди поофірували для допомоги Україні».
Генератори будуть використовуватися для роботи кухні, оскільки зараз підлаштовуються під графіки вимкнення, доводиться іноді і о 5-й ранку кухарям виходити на роботу готувати діточкам їсти. Ще один генератор отримали від Новороздільської міської ради – для підключення котельні, щоб мати «тепло».
Ось таку неймовірну історію, зіткану з добрих справ, почули з вуст Лідії Богданівни, вкотре переконавшись в її чудодійному умінні самій творити ці добрі справи, уміло залучаючи активних, небайдужих, щирих людей.
І вже коли зайшла п. Оксана, пазли склалися остаточно.
Адже з п. Оксаною Мельник ми познайомилися на … Київському Майдані. Вона стала його активним учасником з грудня 2013-го, розносила «майданівський компот» хлопцям на палаючі барикади і кілька місяців працювала на «Пекельній кухні», організованій Миколаївською самообороною. А влітку 2014-го провела нам унікальну екскурсію післяреволюційним Майданом, познайомила з його постійними «мешканцями» і показала Український Дім, на кухні якого працювала і де практично «жила» усі ці місяці. Чимало експонатів, до речі, п. Оксана передала у музей Новороздільського ліцею ім. В. Труша, тоді ще Новороздільської гімназії. Де і навчався її онук Павло Мельник, такий же невгамовний і всюдисущий, як його бабуся. У 2004 році наш «Вісник Розділля» згадував і про Павла, найменшого на той час учня новороздільських шкіл, який пішов до школи у 5,5 років. Але активністю і кмітливістю випереджав однокласників. Екстерном закінчив 11-й клас і пішов навчатися до Польщі.
Тож майже неймовірна історія сталася внаслідок зустрічі неймовірних людей – активних, небайдужих, ініціативних.
«А почалося все, – уже продовжує розповідь п. Оксана, – … з яблук. Цього літа я ходила на Спаса в Бориничі на прощу, найстарша з усіх учасників – 73 роки. От і розговорилася з попутниками, які розповідали, що в Жидачеві чоловік робить консерви, на фронт передає, збирають банки. Вдома я наготувала скляних банок передати, але подумала – та й Розділ може передати щось. От хоча б яблучного повидла, адже так рясно яблука вродили. Розпочала збір, усім знайомим пропонуючи – нехай кожна господинька по баночці варення принесе.
Несли – і варення, і мед, і інші смаколики. А як передати? Знаю, тим займається п. Леся з дитячого садочку. Завітала до неї. А тут перестрілася і з Лідією Богданівною».
Отак, потягнувши за одну ниточку доброї справи, розкотили цілий клубок добрих волонтерських справ роздільської громади.
Звісно, поспілкувалися і з п. Лесею з Березинського садочку. Пані Леся Шаран волонтерить з 2014 року, емоційно розповідає про безліч цікавих випадків, неймовірних зустрічей і наполегливо просить не називати її прізвища – усе це заслуга нашого Роздільського «жіночого батальйону», наголошує.
Жінки зі смт. Розділ разом збирають, продукти і кошти, купують, готують, хто кожен у себе вдома, а найчастіше на кухні п. Лесі (такий собі своєрідний «штаб» волонтерського «жіночого батальйону»), іноді на замовлення, іноді самі ініціюють. Наразі найсвіжіша ідея, подана п. Оксаною, наліпити голубців з бульби.
«Та ми не зовсім волонтери, ми просто небайдужі люди, – знову сором’язливо применшує заслуги п. Леся. – Є великі потужні волонтерські організації. А ми – от пиріжків наліпити чи вареників, але робиш його з молитвою, з добрими побажаннями і надією, що допоможе воїну, врятує його. Бувало, пакуємо зібрані шкарпетки, аж – там щось є: дивишся, образочок чи цукерку хтось сховав. Розчулює до сліз… Найбільше любимо адресні допомоги, коли знаємо, що везуть безпосередньо конкретній особі. Пригадую, одному березинському зятю, Василю наготовили передачу: він зі сльозами оповідав, бо ж сам сирота, приїхала машина і викликають «Василь В., передача! Василь В., знову тобі. Василь В., від кого тобі стільки передач? Цікавилися побратими». Але і продукти і речі від односельців ділив уже з усіма побратимами. Воїни відчувають, що вони не одні, що їх підтримують, про них памְ’ятають. І це дуже важливо».
«Жіночий батальйон» – і капусти квашеної чи тушеної наготовить, і пиріжків-булочок-пампухів напечуть, і вареників наліплять, і енергетичних батончиків наготують, і збір продуктів чи необхідних речей організують. Окрема група займається виготовленням окопних свічок.
Є жінки, які шиють маскувальні костюми і навіть ноші. А передають бійцям і через Любомира Заболотного (Миколаївська самооборона), і через Миколу Пшика (батальйон «Аратта»), і через ті ж адресні передачі тощо.
Це як маленькі цеглини, з яких складається велика Перемога, дрібниця, ніби маленька, але така важлива у великій справі захисту України від ворога.
Маючи таких людей, такий потенціал – ми зобов’язані перемогти.
Впевненість Лідії Богданівни, і п. Лесі, і п. Оксани просто заворожує і приворожує – за ними тягнуться люди. І спільно творять добрі справи. «А треба просто жити по законах Божих, любити один одного, дбати один про одного – і буде результат. Як нормально, з Богом живеш – то з Богом і получається. Як даєш щиро, то все щиро і вдається», – просто пояснює свої життєві принципи Лідія Богданівна Говдун.
Так просто з Богом і любов’ю творять свої добрі справи ці неймовірні жінки.
Віра ВЛАСЮК
