Альбом життєвих подій щоразу гортається рукою, що уже тремтить, розповідається голосом, що уже трохи стих і лише серце так голосно б’ється у грудях. А погляд?.. Очі набачилися, наусміхалися, наплакалися і нині так привітно вдивляються в кожного, хто вітає. А вітати є з чим! Доля дарує 95! Шанований ювілей у житті.
Народився Іван Фердинандович Войцехівський 14 лютого 1927 року у селі Млиниська, що на Жидачівщині. У родині було четверо дітей, час був складний, але мати вчила любити Україну, говорити правду й завше мати в душі доброту й щиру пісню.
Іван Войцехівський людина тиха й небайдужа, зі словом мудрости й бажання щоразу та щодня зробити щось добре й корисне. Завітає у бібліотеку, озирнеться на нові книги та й почне розповідати про власні сторінки долі. Були ж у ній голодні роки дитинства, важка робота у воєнний час в дуже юному віці в Німеччині. Там же, далеко від України, організував молодіжний хор з дівчат та хлопців, які також були вивезені на роботи. Були вертепи, вечорниці, звісно, що усе таємно, але так бажано для серця. А скільки давніх українських пісень знає! Часто-густо й почне співати, а тут вже й скупа сльоза навернеться на очі – то спогад про пережите, про те, що ще й зараз тривожить душу. Багато років працював у цеху контрольно-вимірювальних приладів на ТЕЦі електрослюсарем з ремонту приладів і обладнання. За роки праці отримав багато нагород та вдячності.
Доля Івана Войцехівського така, що можна написати книгу та й не одну, бо у 36 років залишився вдівцем і нелегко було ставити на ноги дітей. Але вдалося! Як же тепло й ласкаво нині обіймають та вітають з ювілеєм батька син Роман та доньки Ольга й Марія.
Талант писати вірші допомагає Івану Войцехівському розповідати про власні хвилювання, велику любов до України та людей. Йде Новим Роздолом, спиниться біля пам’ятника Кобзареві, постоїть, покиває головою, сховає смуток в очах, а вдома сяде й напише поетичні рядки
Стою і чую твій голос, Тарасе,
Чую гучне биття слова твого,
Голос, який ніколи не згасне
У серцях народу рідного твого.
Слово твоє вело нас завжди
До боротьби за правду й свободу,
За кращу долю без бід і журби
Твого, Тарасе, вкраїнського народу.
Зараз не так часто Іван Фердинандович приходить на літературні читання у бібліотеку-філію №1 (бібліотеку на БАМі) в нашу Слов’ярню. Уже ноги втомлені, уже слух притишений, уже очі не так ясно бачать рядки в книгах. Та є ще сила життєва і бажання стрічати ранки, вітатися з людьми й дякувати Богу за свій щедрий життєвий вік:
Боже! Подяку складаю Тобі,
Що довгі роки життя дарував.
Я часто вклоняюсь в молитві Тобі,
Щоби й вечір добрий зіслав.
Іване Фердинандовичу, літературні колеги та працівники бібліотек міста щиро вітають Вас з благословенною датою в долі – 95-річчям. Вік подячності, щирого слова та ласкавої усмішки для кожного, хто є поряд з Вами. Бажаємо Вам теплоти в душі, радості в серці, затишку в домі, здоров’я в тілі та ще багато життєвих стежок рідною землею.
З вітальними словами та щирими побажаннями
Галина ПРИРІЗ, колектив літературного креденсу (гуртка) «Барви» і бібліотекарі міста
