Новороздільчанин – Роман Андрійович Надорожний, якому у вересні мало бути 60, чесно і віддано ніс службу у лавах ЗСУ, наскільки дозволяв вік і здоров’я, до останнього сумлінно виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі та Україні. Але серце не витримало, воїн помер у одній із лікарень Львова.
Роман народився у Новому Роздолі 25 вересня 1966 року. Корінний новороздільчанин, який зростав з містом: навчався у 1-й школі, тоді – у профтехучилищі №6. І працював все життя у рідному місті. Багато років – на шкідливому виробництві сірчаного комбінату у цеху нітроамофоски, тож така робота звісно здоров’я не додавала. Потім – на ДМЗ «Карпати».
З Іриною виховували донечку, татову улюбленицю Олю.
Мобілізували Романа у червні 2024-го, уже у доволі старшому віці і з букетом хвороб, але виконувати свій обов’язок захисника чоловік не відмовлявся. Служив і на Курахівському напрямку, на Запорізькому з оператора РЕБа перевели на більш спокійну посаду – кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення танкового батальйону.
Проте усе пережите і побачене, особливо на передових позиціях, не минає просто так. Сім’ї не розповідав багато, не хотів зайвий раз хвилювати, а як траплялося по кілька днів бути без зв’язку, то просив дружину: «Лише Олі нічого не кажи, просто передай, що телефонував коротко, бо дуже зайнятий».
Після двох років служби, у червні Романа відправили проходити ВЛК, бо у вересні мав уже демобілізовуватися через вік. 15 червня зареєструвався на проходження медогляду, а вже 25-го відійшов у засвіти. Напередодні дружина викликала швидку допомогу – почувався дуже зле чоловік, але через деякий час просив відкликати виклик швидкої, мовляв, мені вже полегшало: таким уже і був по життю – нікого не хотів зайве турбувати, ніколи не скаржився. Коли все ж медики попередили, що потрібна операція, лише зітхнув: «Ви мене швидше до ладу приводьте, бо мені треба їхати, бо там хлопці чекають». Лікар сказав чітко: третій інфаркт, шанси були нульові. Перші два серцеві приступи відбулися найімовірніше під час служби, під час щоденних турбот і хвилювань.
Роман був дуже добрий чоловік, відповідальний і виконавчий. Сусіди і донині ласують вишнями, які він висадив перед будинком.
Повернувся Воїн «на щиті»: кортеж зупинився біля будинку, де проживав воїн (проспект Шевченка, 1), де пройшло його життя, де священнослужитель звершив заупокійну молитву. Після цього на Алеї Героїв громада віддала останню шану Захиснику, храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбулася спільна молитва за упокій душі воїна, після чого рідні, близькі, побратими, представники міської влади та мешканці громади попрощалися з Героєм. Кожен із присутніх схилив голову перед мужністю та жертовністю українського воїна, який віддав найдорожче — своє життя за свободу і незалежність України.
Поховали Героя Романа Надорожного на Алеї Героїв на малехівському цвинтарі.
У Романа залишилися дружина Ірина, донька Оля, брат.
Віра ВЛАСЮК
