З глибоким сумом сповістили Новороздільську громаду про загибель Захисника України — 24-річного Вакуленка Данила, якому би жити і жити, але через кляту московію зустрічаємо його на щиті.
З 2025 року Данило вважався зниклим безвісти. Увесь цей час рідні, близькі та вся громада жили надією на добру звістку. На жаль, за результатами ДНК-експертизи та після завершення всіх необхідних офіційних процедур його визнано загиблим.
Після молитви на «Алеї Героїв» кортеж попрямував в церкву Різдва Пресвятої Богородиці, де 23 червня відбувся чин похорону.
Народився Данило у Києві 15 березня 2002 року. З 1 класу навчався у київській школі №229. Але, коли йому ще не виповнилося 12-ти, померла мама, тож хлопчина поїхав до дідуся. Доля не раз випробовувала Данила на міцність — змалку він залишився без батьківської опіки. Нечисленна родина не дуже цікавилася долею хлопчини, навіть на похорон юного Героя не прибули. Попри всі труднощі, він виріс мужнім, відповідальним і щирим чоловіком, який не залишився осторонь у найважчий для країни час. У 2014 році прибув на навчання до 7 класу Ксаверівської гімназії (Білоцерківський район на Київщині), де і навчався до 9 класу. Потім навчався у Київському автодорожному технікумі.
Учителі і школа стали рідними для хлопчини: уже служачи в армії, Данило не раз телефонував до вчителів і питав про школу, про сім’ї і дітей учителів, згодом – цікавився, хто з класу воює, питав, що треба для школи, я би передав вам… Під час служби також навідувався у рідну школу, зустрічався з учнями. «Збережемо про нього найкращі спогади. Сумно, такий молодий, з такою гіркою долею, хай спочиває з миром наш янгол Даня!».
Після навчання Данило пішов служити. З 2022 року проходив службу у лавах Національної гвардії України. Кмітливого юнака відправляли і на військові навчання до Німеччини.
З товаришем, Артемом Мосійчуком, з яким разом навчалися, приїжджав до Львова, до Нового Роздолу, де Артем був одружений. До речі, 23-річний захисник Артема Мосійчук з села Запілля Лугинської громади на Житомирщині, із квітня 2024 року вважався зниклим безвісти. 20 листопада 2025 року рідні отримали офіційне підтвердження його смерті.
Так і познайомився Данило зі своєю майбутньою дружиною – Наталею. Одружилися в 2023-му. Її сина Матвія прийняв як рідного: як вони разом спілкувалися, сміялися, бавилися – і обох поєднувала любов до машин. Та короткими були такі спільні сімейні радості.
Данило за три роки служби побував на кількох напрямках фронту. Уже на Запорізькому – відчувалося як хвилювався, адже ніколи не розповідав зайвого, а тут проскакували невтішні нотки: мовляв, не знаю, чи переживу, чи повернуся…ви навіть не уявляєте, яке тут пекло. «Ми всі молимося за тебе і хлопців, ти обов’язково повернешся», – заспокоювала дружина. Та все напевно сама доля шептала юнаку: недовго козаку ще на білому світі… Тоді, 4 листопада 2025-го, зателефонував дружині, поговорив, скинув відео для синочка, у якому сказав, як сильно любить Матвійка і що скоро приїде. Дуже довго допитувався хлопчина: «А де вуйко Даня, а коли приїде?». Зателефонував і тещі, Оксані, дуже шанував маму дружини, горнувся бо неї, бо ж рідного материнського тепла так мало мав у житті.
Троє воїнів вийшли на позиції – і зв’язок зник. Назавжди! Уже згодом експертиза встановила – Данило (позивний «Вакула») загинув 9 листопада 2025 в районі міста Мирноград Покровського району Донецької області. А вже 10 числа дружині надійшла звістка з військової частини, що воїн вважається зниклим безвісти.
Матвійко на акції пам’яті зниклих безвісти – шукає тата
Лише після репатріації тіл повідомили про співпадіння ДНК. Тіло надійшло до моргу у березні 2026-го, повернувся Воїн на отстаннє місце спочинку в червні. На жаль, складна процедура опізнання, багато випадків і частин тіл – складно і довго відбувається цей процес.
Як і в житті не любив завдавати клопотів, розповідає дружина, так і під час пошуків тіла снився завжди веселим, живим, безтурботним. Лише уже після похорону не приходить у снах, напевно, знайшов спокій у Небесному пантеоні Героїв.
Вакурат 17 червня, на день народження Наталі впали квіти, подаровані друзями: «Даня прийшов привітати», – втішено подумала. А наступного дня – 18 червня – отримала шокуючу звістку – Даня повертається на щиті.
Яким він був? – Дуже добрим, простим і безмежно любив машини: крутив там щось, ремонтував, доводив до ладу. По життю сам ішов Данило, але нічого його не зламало.
До речі, це не перший удар війни у житті Наталі.
Її тато, командир 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Володимир Безушко помер 30 грудня 2015-го у с. Козачий Станично-Луганського району (тоді ще АТО) внаслідок раптового погіршення стану здоров’я. У 16 років пережити таку втрату дівчинці було складно. У 2023-му 21 березня поблизу села Богданівка Бахмутського району Донецької області загинув її друг дитинства Максим Хомин. Аж 26 березня 2024-го, більше чим через рік, мужнього юнака Новороздільська громада проводжала в останню путь. З його сестрою Діаною і донині дружить Наталія.
Покоління війни. Яке у розпачі чекає зниклих безвісти. Яке хоронить найдорожчих – татів, синів, братів, чоловіків – наших захисників, наших мужніх половинок, наше майбутнє, і бере тягар щоденного буття на жіночі плечі.
Поховали Воїна Д. Вакуленка на Берездівецькому кладовищі.
У Данила залишилися дружина Наталія, маленький син Матвійко, рідні, друзі, побратими та всі, хто знав і любив Данила.
Новороздільська громада схиляє голови у скорботі разом із родиною полеглого воїна. Це непоправна втрата для рідних, друзів, побратимів, нашої громади та всієї України. Світла пам’ять про Данила назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив і чекав.
Віра ВЛАСЮК
