І знову невимовне горе оповило нашу громаду від непоправної втрати ще одного Захисника Вітчизни, новороздільця Володимира Вишневського. Утім, скорбота стократ болючіша для матінки Героя – Люби Степанівни, яка понад два роки в душевних стражданнях і молитвах до Всевишнього сподівалася, вірила і надіялася що надійде хоч якась звістка про Володю, який зник безвісти під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку. Впевнений, ці три милосердні сестри – Віра, Надія і Любов до свого сина будуть із матір’ю Героя завжди…
О, легендарна і кровожерна «фортеця Бахмут»! Героїзм захисників найгарячішої ділянки російсько – українського фронту оспівав гурт «Без обмежень» у пронизливій пісні «Герої» : « Брате, скажи, як тебе звати? Брате, згадай, чи ми ще солдати? Чи наша земля ще є під ногами? Чи бачиш у снах ще посмішку мами? Мушу просити тебе, побратиме, Бийся за двох, якщо я загину! Перші віднесуть Богові душі Останніх не буде, Бо всіх не подушать! Нам готують прем’єри Зовсім чужих вистав. Ніщо не зупинить ідею Час якої настав! Герої серцями Палають яскраво
Навіть напів накалу. Ти на коліна не стала – Героям Твоїм Слава! Встаньте брати, не майте страху Ми не поляжемо в цьому бою, Бо рано до раю шукати дверей
Тримайтеся зброї і вільних ідей»!
Скільки українського цвіту полягло, стримуючи орду російських вбивць – загарбників! Тут, під Бахмутом, у горнилі боїв 9 січня 2023 року зник безвісти наш земляк. А нещодавно, в лютому 2025 року рішенням суду Володимира Васильовича Вишневського оголошено померлим. Агов, перепрошую: таке формулювання ще дає матінці надію. Бо як їй жити на білім світі без надії! Адже Люба Степанівна з рік тому вже зазнала страшного горя – після важкої хвороби не стало її донечки Тетяни. Аж ось черговий удар долі… Як жити з таким болем! Щоправда, із трьох її дітей залишився ще один син, який давніше покинув рідну домівку і живе за кордоном у Бельгії. Це така далека чужина. А тут зараз із нею залишилися тільки віра, надія і любов…
Як висловилася міська голова Ярина Яценко у співчутті своїй першій вчительці Любі Степанівні Вишневській з приводу непоправної втрати, «насправді її любляче серце не втрачає надії побачити сина живим».
Відтак – і ми бажаємо, аби ця материнська надія збулася…
Готуючи післяслово про воїна – героя , коли верстався газетний номер, редакції вдалося дізнатися про Володимира Вишневського, 1985 року народження, не надто достатньо, але про головне дізналися.
Зокрема, Володимир навчався в Новороздільському ЗЗСО №5. Як відзначали вчителі і однокласники, він був спокійним учнем, товариським, готовим завжди прийти на допомогу. І свідомим українцем, мабуть, на це вплинуло сімейне виховання та рідне село Устя, мешканці якого віддавна відомі своєю патріотичною налаштованістю. До слова, у цій школі навчалася і його сестра, світлої пам’яті Тетяна, а його мама Люба Степанівна працювала вихователькою групи продовженого дня.
Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала широкомасштабну геноцидну агресію проти України, Володимир вже через день – два добровільно зголосився у Збройні сили, аби захистити рідний край від споконвічного ворога. Як воїн – стрілець, він завзято косив русню на всіх фронтах, де доводилось воювати. Захищаючи Соледар, отримав важку контузію. Однак, оговтавшись, невдовзі знову продовжив свою битву з москалями. Десь там на фронтових полях і загубився його слід.
Слава і Честь! Утім, відомо ж бо – надія вмирає останньою…
Іван БАСАРАБ
