Про це йдеться у повідомленні на сторінці Альона Шевцова (працює в Командування Сил безпілотних систем ЗС України) у Facebook:
У 1943 році, у в’язниці гестапо, пастор і мислитель Дітріх Бонгьоффер сформулював одну з найпровокативніших думок ХХ століття: тупість небезпечніша за зло. Парадоксально, але саме вона, а не цинічний умисел, найчастіше забезпечує довге й комфортне життя ідеологіям, режимам і катастрофам.
У цьому твердженні немає зверхності — лише точність. Бо тупість у розумінні Бонгьоффера — це не про низький IQ. Це не образа, не ярлик, а моральна вада, яка виникає тоді, коли людина добровільно відмовляється думати самостійно. Це не брак здатності, а брак волі.
«Проти тупості ми безсилі. Протести не допомагають. Пояснення — марні. Факти, що суперечать упередженню, не приймаються — а якщо й приймаються, то перекручуються.»
Тупа людина щиро впевнена у своїй правоті. Її переконання зазвичай прості, зручні й добре упаковані у зрозумілі гасла. Вона не агресивна — поки не ставити під сумнів її у картину світу. Вона не зла — просто охоче стає інструментом зла в чужих руках. Бо так простіше.
І тут ми підходимо до найнебезпечнішого моменту: тупість має соціальну природу. Вона розквітає в умовах, де людину позбавляють особистої відповідальності. Де мислення замінює лояльність, а сумнів — зрада. Тупість розмножується там, де пропаганда системно витісняє критичне мислення. Де просте рішення завжди правильне, а складне — підозріле.
«Мені сказали — я зробив. Що не так?»
Насправді — усе так. Саме так діє механізм. Так функціонує система, в якій від особистості вимагається не розуміння, а підкорення. І якщо когось у цьому ланцюзі назвати “винним”, то це не завжди буде диктатор. Часто — той, хто дозволив собі не думати.
Зі злом, як зазначає Бонгьофер, ще можна сперечатись. Його можна викрити, дати йому оцінку, накласти санкції. А от з тупістю — ні. Вона не розуміє аргументів, не визнає фактів, не чує контексту. Вона щиро вірить, що дії, які призводять до катастрофи, — це «єдино правильний шлях». Бо інші — або вороги, або нерозумні.
У нашому часі ця думка звучить особливо актуально. Вона пояснює, чому цілком розумні люди підтримують антигуманні ідеї. Чому освічені фахівці повторюють маячню з телевізора. Чому у складних ситуаціях суспільство масово тікає у просте, готове, чужими руками розжоване.
Тому боротьба з тупістю — це не іронія інтелектуалів. Це не снобізм. Це етика виживання. Бо суспільство, яке не культивує вміння мислити, неминуче стає жертвою тих, хто чудово вміє маніпулювати тими, хто не думає.
«Тупість — не особисте нещастя. Це інфраструктура зла.»
І якщо вам здається, що мислити стає дедалі важче, а бути тупим — дедалі безпечніше, пам’ятайте: мислення — це акт мужності. І, можливо, останній захист світла, яке хтось дуже прагне вимкнути.
