Патріотичне дійство «Герої не вмирають, доки пам’ять про них жива» відбулося напередодні третьої річниці віроломного вторгнення Росії в Україну. Добре пригадую той страшний день, бо працівники редакції в тривозі і в калейдоскопі безперервних повідомлень про ординську навалу готували до друку «Вісник Розділля» на наступний день -25 лютого. Це були шалені і спресовані години, ми намагалися якомога ширше поінформувати містян про український народний спротив споконвічну ворогу у розрізі реагування новороздільців. Адже кожен з містян, зокрема, і ми, газетярі, по-різному дізналися про підступне російське вторгнення. Перші реакції у кожного теж були різними. Але ні емоції, ні сльози, ні потерпання за рідних і близьких – і тих, хто поруч, і тих, які живуть, працюють або виконують свій обов’язок у містах, які першими зазнали ворожих бомбардувань, не похитнули стрижневого акценту – ВОРОГУ НЕ ЗДАМОСЯ, ВІН ЗАПЛАТИТЬ ДОРОГУ ЦІНУ.
І наче крила дали нам повідомлення новороздільців, які перебували там, де розгортаються пекельні події. Годині о 9-й на вайбер отримав повідомлення від добробатівця, бійця легендарного батальйону «Айдар» Миколи Нєдельського (на псевдо «Дядя Коля») із декількома словами – простими, але пронизуючими душу: «Друже Іване, ми, бійці, свій обов’язок виконаємо сповна. Напишіть, щоб люди ВІРИЛИ в Українських Вояків!..». А о 10-й зателефонувала донечка Надійка, яка теж перебувала у районі, близько дотичному до лінії розмежування, у Авдіївці. Сказала декілька коротких фраз, які свідчили, наскільки там гаряче. А коли прощалася, то наші слова «Слава Україні» – «Героям слава!» сплелися у два маленькі клубки, які одночасно підступили до горла і перехопили подих…Ми мовчки дивилися одне на одного і говорили без слів, без мобільного. Як тато і донечка…
Тоді увесь газетний номер був присвячений першому дню Великої війни…
І ось вже завершився третій рік війни. На алеї відбувся захід, який пронизав до глибини душі. Тому насамперед низький уклін організаторам сьогоднішнього дійства – колективу МБК “Молодість” – які щоразу вражають загал глибокими творчими знахідками, щирістю і вмінням донести до громадян визначальні віхи боротьби українського народу за Державність, починаючи з Революції Гідності 2014 року, а невдовзі і страшних буднів новітньої російсько-української війни, яка почалася із віроломного широкомасштабного кацапського вторгнення 24 лютого 2022 року, які щоразу віднаходять яскраві штрихи для возвеличення подвигу наших земляків, котрі віддали життя за Неньку-Україну.
Бо завдяки їм сьогодні під ясними високостями, що нагадували голубий екран, у який наче вдивлялися полеглі за Україну воїни з нашої громади, відбувся неймовірно змістовний захід із вшанування Героїв Небесної Сотні та новітніх Героїв України, який зворушив кожне серце…
У своєму виступі міський голова Ярина Яценко відзначила: «Зовсім нещодавно виповнилося 11 років подвигу Героїв Небесної Сотні, російського вторгнення на Донбас, а три роки тому повномасштабної московської навали в Україну. І ця Алея Героїв Майдану, яку ми облаштували як символічне місце пам’яті полеглих під час Революції Гідності, через ці трагічні події стала також і Алеєю Новітніх Героїв російсько – української війни. Позавчора ми звідси проводжали у останню путь 77-го воїна – захисника з нашої громади, який віддав життя за Вітчизну. І якщо ми умовно помножимо цю кількість на полеглих військовослужбовців із 1630 громад України, то це буде страшна і болюча статистика. Ми схиляємо голови перед подвигом героїв- земляків, ми пам’ятаємо про кожного нашого воїна і завжди будемо вшановувати їх, бо їхня жертва свята.
Ми українці віддавна маємо гарне вітання, відоме на весь світ «Слава Україні! Героям слава!». Інші нації не мають такого вітання. І цьому є пояснення. Бо тільки Україна впродовж століть виборювала право бути вільними, незалежними. І виборола, виборола завдяки своїм героям, які були у кожному поколінні українців, які боролися за свободу.
Отже, «Слава Україні! Слава Героям!». І тепер завдяки їм ми здобудемо перемогу, врятуємо Державу, захистимо український народ від знищення окупантами. І щоб здолати нещадного російського окупанта мусимо бути єдиними. Бо сьогодні не той час, щоб вибирати, хто кращий, хто гірший, не той час, аби судити про речі за промовами і діями окремих політиків. Ми маємо бути єдиними, щоб продемонструвати всьому світові, що ми є, ми сильні, що ми не здамося. На жаль, зараз злочинця путіна чомусь підтримав президент США Трамп і вони хочуть вирішити нашу долю без нас. Це неприйнятно. Тому нам треба ще міцніше об’єднатися перед цією загрозою. Ми повинні постійно підтримувати наших бійців, які щодня захищають рідну землю від ворожих військ.
Проти нас ворог воює не тільки на фронтах, а й прагне розгортати підривну діяльність у тилу: ми знаємо, що і на наших теренах намагаються переконати когось підірвати військову машину, підпалити ТЦК, вчинити певні диверсійні речі. І в нашому місті були подібні речі. Не думайте, що ворог далеко… Проведіть роботу зі своїми неповнолітніми дітьми, які несвідомо можуть стати «здобиччю» ворогів у соцмережах. Ми щодня мусимо бути дуже пильними, розважливо оцінювати те, що ми читаємо, що ми чуємо, бо це може бути ворожа пропаганда. Нашою метою має повсякчас бути збереження нашої незалежної Держави. Бо за це борються наші хлопці, за це загинули ті, хто сьогодні зображений на світлинах на цій Алеї Героїв, перед якими я і всі ми схиляємо наші голови, дякую кожній родині і співчуваю у їхньому горі з приводу втрати своїх синів , які загинули за Україну».
І сьогодні, напередодні третьої річниці вторгнення росії в Україну, ведучі вечора – реквієму, ковтаючи клубки, що підступали до горла та переводячи дух, оголошували прізвища Героїв, які загинули восени 2024-го та вже у цьому році ( їх щирі емоції пройняли до дрожу душі увесь загал, а на присутніх батьків та рідних полеглих Лицарів у цю мить просто неможливо було дивитися без сліз і співчуття). Бо, мабуть, хтось із близьких чи рідних учасників заходу зараз перебуває на фронтах, захищаючи рідну землю від людиноподібних росіян, тож тьохнули їхні серця від тривоги за “своїх” воїнів. Їх чимало: у ці дні десь 1000 військовослужбовців з Новороздільської громади із зброєю в руках, в холодах та важких фронтових буднях боронять Україну від поневолення та знищення.
Сьогодні такі душевні і трепетні хвилини неодноразово сколихували велелюддя – і зливалися в один дивний патріотичний дух і людські вшанування Героїв, і співчуття їхнім родинам, і люта ненависть до ворогів. Це прадавній волелюбний дух українського народу, тому нас не здолає жоден ворог.
Тому тримаймо стрій, сприяймо ЗСУ, не піддаваймося на лукаві “аргументи” тих, хто хоче розколоти у тилу нашу єдність.
“Вшановуючи полеглих Героїв, ми повинні жити в злагоді, жити по справедливості, за християнськими заповідями”, – наголосив після поминальної Панахиди священиків церков територіальної громади Уповноважений Благодійного фонду “Карітас-Новий Розділ” о. Іван Рибко.
По завершенні урочистого дійства на прохання репортера директорка МБК «Молодість» Ірина Сагало докладніше розповіла про тих, хто брав у ньому участь: «Захід розпочався піснею у виконанні Софії Алексєєвої, доньки Героя Федора Алексєєва. Вона не говорила жодного слова. Але коли її голос зазвучав, кожен, хто стояв там, відчув – вона співає не просто пісню. Вона ніби промовляє до свого тата, до всіх, хто більше не повернеться додому. Її голос тремтів, і цей тремор передавався кожному, хто слухав. Стоячи серед людей, неможливо було стримати сліз – здавалося, що саме через Софію цього дня говорили всі ті, хто загинув за Україну.
Але найбільше цього дня говорили ведучі – Оксана Мосур та Анастасія Петрів. Вони не просто зачитували імена, вони проживали кожне слово, кожен рядок, кожну згадку. Їхні голоси ламалися від сліз, але вони продовжували: “Сьогодні ми відкриваємо нові світлини… І нам так боляче це робити. Болить, що цих людей вже немає поруч. Болить, що їхні мрії залишилися недожитими. Болить, що ці фотографії – не спогад, а свідчення великої жертви. Свідчення того, як дорого коштує наша свобода”.
Емоційним доповненням до вечора-вшанування були художні номери у виконанні учасників художньої самодіяльності МБК “Молодість”. Ярослав Лаба заспівав так, що кожне слово різало серце. А коли танцювальний колектив «Грація» (керівник Оксана Марочко) виконав хореографічну композицію зі свічками – всі завмерли. Це був танець молитви, танець пам’яті, танець болю… Мовчазний, але глибший за будь-які слова.
Фінальна пісня у виконанні вокального ансамблю «Мрія» (керівник Наталія Фіцала) була подякою. Подякою тим, хто воював. Подякою тим, хто захищає. Подякою тим, хто віддав своє життя, щоб ми могли сьогодні стояти під цим небом…».
Підготував Іван БАСАРАБ
