У середу, 1 грудня, у с. Станківці відбулося урочисте освячення пам’ятного хреста на місці останньої на наших теренах криївки, де загинули повстанці
Білий мальтійський хрест здалека білів посеред сірих від похмурої мряки першого зимового дня полів. Білів, манив і примушував задуматися – а як було їм, молодим юнакам, у холод і дощ, денно і нощно не день, не місяць – роки жити «у землі», зігріваючись мріями про вільне майбутнє України?
1 грудня мешканці Новороздільської громади, міська влада, старости сіл, депутати Новороздільської міської ради, представники Народного Руху України віддавали шану і пам’ять воїнам УПА, котрі 70 років тому, 3 березня 1951 року, загинули у бою біля останньої криївки, у холодних полях між Станківцями і Тужанівцями. Загинули, щоб ми сьогодні могли гордитися Незалежністю України, могли вільно заспівати український Гімн та гордо промовляти «Слава Героям!».
Це була давня мрія – увіковічнити пам’ять вояків-земляків, відзначити місця геройської слави – і наполегливого дослідника національно-визвольних змагань на наших теренах Зіновія Горіна (він присвятив цьому 30 років життя, об’їздив усі села, спілкувався з родиною і друзями полеглих героїв, віднаходив факти, спогади, фотографії, навіть в американській діаспорі віднаходив родину) і Тараса Шарана, депутата Новороздільської міської ради, давнього члена Народного Руху України, попередньо старости Станківців-Тужанівців (дізнавшись від З. Горіна про, фактично, останню криївку, що була в Станківцях, поставив собі за мету увіковічити пам’ять про полеглих. Тим більше, що точне місце розташування криївки вказав досліднику стрийко – Антон Пундор, що працював трактористом в колгоспі. 28 серпня ц.р. фракція Народного Руху України Новороздільської міської ради оголосила депутатський запит щодо встановлення пам’ятника в с.Станківці, який був підтриманий усіма депутатами ради).
І через 70 років на місці, де відбувся останній бій героїв, відбулась панахида та було освячено пам’ятний хрест. Отці Степан Попко та Андрій Колібек відправили панахиду.
На цій, рідній землі у нерівному бою (оточені енкаведистами та «емгебістами») героїчно загинули шестеро вояків ОУН: кущовий провідник ОУН Степан Забавчук (псевдо «Сойка») з Тужанівців (на той час йому було 30 літ), окружний референт СБ Рогатинської округи 29-річний Євстахій Пацевко («Смерека») із Залісок, районний провідник ОУН Ходорівщини 35-річний Василь Краївський («Легінь») із Загіричка, бойовик куща ОУН 25-річний Петро Сомик («Змієнко») з Піддністрян, референт СБ Ходорівського проводу ОУН 31-річний Олексій Балук («Вірний») та наймолодший 21-річний бойовик куща ОУН Григорій Вербовський («Андрій») з Городища Королівського. Цвіт нації!
«Недаремно поклали свої голови ці юнаки – вони стали дороговказом, а нам залишається розбудовувати нашу державу. І це буде найкраща їм пам’ять. Вірю, сюди прийдуть діти, з сусідніх сіл та області, і з часом зрозуміють та усвідомлять, для чого ці хлопці йшли в поле і жили під землею, і це буде спомин на все життя. Адже Герої народжуються на могилах Героїв, як написав Володимир Шовкошитний. Коли ми вшановуємо своїх героїв, ми закладаємо майбутнє нашої країни, ми творимо фундамент України. Існує дві теорії українського націоналізму: Донцова, який твердив, що за Україну треба вмирати, а Юрій Липа твердив: за Україну треба жити! Згадую і слова Шухевича, коли йому пропонували виїжджати з країни, він казав: а ми станемо перегноєм і фундаментом для наступних поколінь. Ось ці хлопці, які тут полягли, і є фундаментом, на якому ми твердо стоїмо і розуміємо, що ми робимо і для чого ми робимо, – говорив голова Львівської крайової організації Народного Руху України, заступник голови НРУ Сергій Дзядик, водночас згадуючи і сучасних Героїв, а саме земляків Андрія Марунчака, Василя Кіндрацького та ще одну подію 1 грудня, але 1991 року, – символічно сьогодні річниця всеукраїнського референдуму, на якому 1 грудня 30 років тому більше 90 відсотків українців заявили про бажання Незалежності. Якщо 24 серпня день Незалежності, то 1 грудня – день підтвердження Незалежності».
«Направду такі речі, пошанування пам’яті полеглих Героїв, дуже важливі для існування Держави, бо саме такими маленькими фактами твориться історія державності», – підтверджувала міський голова Нового Роздолу Ярина Яценко, ділячись негативним спогадом про екскурсію одеськими катакомбами, де у державному музеї на 30-му році Незалежності відкрито називають бійців УПА «бандитами». А ще нагадалися дитячі ніби призабуті факти: «У старій бабусиній хаті (яка допомагала УПА і мала псевдо «Пава») і донині є подвійна стіна, де у разі потреби переховувалися. Бабуся розповідала, що істи носили повстанцям діти, звісно, не знаючи, куди і чого йдуть, а своєрідним паролем для них були віршики, які вивчали напам’ять». Оце і є наша історія, незнищенна, яка передається з роду в рід, яка цінується і пошановується.
Свій вірш, приурочений шести бійцям, котрі загинули у криївці в 1951-му, зачитав голова Новороздільської міської станиці спілки політв’язнів та репресованих Микола Тимощук.
Після жорстокого бою тіла повстанців забрали в Ходорівське МДБ – і до нині ніхто не знає, де могила хлопців. Але українці вклоняються своїм Героям там, де пролилася їхня кров.
Ті події 70-літньої давності, імена та обставини загибелі до деталей встановив дослідник визвольних змагань Зіновій Горін у 2014-му році. Розповідати про героїв ОУН та УПА, їх визвольну боротьбу на наших теренах пан Зеновій може безкінечно, і у найдрібніших деталях, згадуючи дослівно свідчення родини, друзів, односельців, біографічні дані: «Це були надзвичайно ідейні люди, виховані змалку у національному дусі… Тоді, навесні 1951-го сталося так, що «Смерека», «Легінь» і «Вірний» пішли провідати після зимового постою у цю криївку кущовий відділ «Сойки», з яким були «Змієнко» і «Андрій». «Сойка» напередодні ввечері пішов в село за продуктами і одна жінка вислідила та повідомила в Ходорів. 3 березня в 12 годині провели чекістську військову операцію по ліквідації повстанців, яку очолювали заступник начальника управління МГБ полковник Литвинов і командир 33-го стрілецького полку внутрішніх військ МГБ полковник Лашманов за участі начальника Ходорівського райвідділу МГБ підполковника Бутона. Повстанці, яких виявили на місці криївки, вчинили відчайдушний опір і спробували вирватись з оточення, та сили були не рівними. Це був останній бій українських патріотів.
Одночасно хочу згадати і про подію 1947-го року, коли на саме Введення, 4 грудня, у храмове свято Станківців на подвір’ї в Анни Пундор енкаведисти оточили криївку, де полягли 4 Героїв-односельців: Забавчук Степан (псевдо «Летун») та Садовий зі Станковець, Мостецький з Руди і один з видатних діячів УПА Лютий Степан з Грусятич.
У лютому 1946 року було видано криївку на подвір’ї Медвецького Гаврила в с. Станківці. Облава приїхала з Ходорова. 5 чоловік вийшло. Тих, що не вийшли, облавівці закидали гранатами і підпалили криївку. Там загинули – Пилипів Йосип Григорович, Медвецький Гаврило, Дяків Микола, Пундор Роман, Озарко Михайло, Парадочин Василь, Кохан Йосип, Головчак Дмитро, Кунчак Іван, Кохан Василь, Головчак Йосип. Загинув весь районний Ходорівський провід. Але боротьба продовжилася до квітня 1956 р.».
Усі свої багаторічні дослідження Зіновій Горін уклав у книгу ««Зродились ми великої години» (визвольна боротьба ОУН-УПА на теренах сучасного Стрийського та Львівського районів у 1930-50-х роках. Спогади, життєписи, події), перший примірник якої якраз отримав напередодні. З. Горін принагідно висловив вдячність міському голові Нового Роздолу, депутатському корпусу Новороздільської міської ради, які надали 20 тис грн. на видавництво цієї книги.
Пам‘ятний хрест з іменами загиблих героїв на місці криївки встановили з ініціативи депутата Новороздільської міської ради від Народного Руху України Тараса Шарана. Активно долучився голова Стрийської районної організації НРУ Михайло Струк. Наприкінці Тарас Шаран висловив подяку усім, хто долучився до пошанування пам’яті Героїв: історику-досліднику Зіновію Горіну, голові Новороздільської міської ради Ярині Яценко, директору ДМЗ «Карпати» Ростиславу Гапатину, Роману Лозинському (керівникові ФГ «Межиріччя»), Роману Шведу та його співробітникам, Павлу Зубрицькому та Степану Зубрицькому, Богдану Жуку (керівнику КП «Розділжитлосервіс») та Миколі Поглоду (директору ДП «Благоустрій»), приватному підприємцю Галині Стручинській, Івану Синявському та Зіновію Гупалу (депутатам VII демократичного скликання Станківецької сільської ради), своєму молодшому брату Василю Шарану, мешканцю с.Тужанівці Івану Ратичу.
Уже коли присутні на посвяченні пам’ятного хреста пішли оглядати унікальну архітектурну пам’ятку – 300-літню деревֹ’яну Станківецьку церковцю з унікальними іконами, приїхали родичі загиблого Героя Олексія Балука («Вірний») з смт. Розділ, які багато років шукають історичну правду. Про подію дізналися випадково, із соцмереж.
І дуже були вдячні всім, за відновлення історії, за збереження пам’яті, за пошанування подвигу наших українців.
Перефразовуючи слова М. Рильського, зазначу, ми вартуємо майбутнього, бо пам’ятаємо своє минуле. І достойного майбутнього.
