Як майже щодня повідомляють офіційні джерела, впродовж крайніх тижнів найдраматичніша ситуація у смертельній битві українців з орками склалася у районі Покровська, Торецька та Курахового. Там росіяни щодня щогодини гинуть сотнями, а щодоби кладуть до двох і більше тисяч своїх очманілих ненавистю голів, аби захопити цей надважливий район битви. А наші доблесні бійці косять і косять окупантів, аби ворог зламав собі зуби і виснажився вкінець. На жаль, багато з наших воїнів кладуть свої життя, аби захистити нас від орди, яка прагне знищити українців до ноги. І наші бійці переможуть. Навіть ті, що відходять у Небесне побратимство захисників Вітчизни… Бо їхню жертву неможливо переоцінити…
Днями під Покровськом під час виконання бойового завдання загинув 40-річний новорозділець Юрій Стомарівський. І у понеділок,26 серпня, кортеж із тілом воїна – героя насамперед зупинився біля будинку по вул. Грушевського, 29, де Юрій разом з батьками, двома братами і сестрою прожив майже 40 років. Воїна – новороздільця у скорботі і невимовному горі зустріли рідні, сусіди та усі, хто зміг прийти (так само невдовзі після заупокійного Євангелія, яке відслужив біля будинку, де живуть батьки Юрія, священик церкви Святителя Миколая ПЦУ о. Ростислав Мига, Героя зустрічали мешканці Новороздільської громади побіля Алеї Героїв).
27 серпня Новороздільська громада провела у останню путь ще одного Воїна Світла – Юрія Стомарівського. Невдовзі і його портрет – світлина поповнить шеренгу побратимів на міській Алеї пам’яті Героїв російсько – української війни і Героїв Небесної Сотні Новороздільської громади.
А тимчасом у вінок пам’яті про Юрія Стомарівського – традиційне редакційне післяслово та відгуки рідних та близьких.
Іван СТОМАРІВСЬКИЙ, брат полеглого захисника України Юрія:
-В батьківській сім’ї нас було четверо дітей – найстарший Юрій, я на два роки молодший і найменші двійнята, молодші від мене на два роки – брат Мар’ян і сестричка Василина. Мабуть, це заслуга батьківського виховання, бо ми були дружніми поміж собою, братами, та, звісно, сестричкою Василинкою. Не сварилися і не штурхали одне одного за якусь дрібну дитячу примху, як це інколи буває у інших сім’ях, а все вирішували в злагоді. Безперечно, старший брат Юрій показував у цьому сенсі нам приклад, був нашим авторитетом.
По закінченні першої школи, до якої від нашого будинку, як кажуть, рукою подати (у ті роки вона, либонь, називалася гімназією), Юрій поступив на навчання у Новорозділський ліцей будівництва і побуту вчитися будівельних професій, до цього в нього ще змалку був потяг. Успішно закінчив, отримав фах, про який мріяв і почав, як кажуть, сумлінною працею заробляти на хліб насущний. Як і більшість ровесників, брат хотів піти у війську, утім, під час проходження медичної комісії у військкоматі лікарі вирішили, що за станом здоров’я Юрко до служби в армії не надається, тож комісували. Брат не був в захваті від такого вердикту, Але як законослухняний молодий громаяднин сприйняв це як належне. Надалі працював в Україні , а через деякий час подався на заробітки за кордон, переважно працював у Чехії. За зароблені заощадження придбав собі квартиру.
Незадовго перед широкомасшабним російським вторгненням Юрій, який деякий час був вдома, знову вирішив їхати в Чехію, проте на кордоні виявили якісь неузгодженості у документах, котрі треба було виправити, тож брат так і не поїхав за кордон. Аж тут почалася страшна і несподівана російська агресія. Утім, Юрій, схоже, і не надто здивувався такій падлючій кацапській навалі, бо в нашій сім’ї і родині знали істинну ціну інтернаціоналізму “старших братів», як вони самі себе називали, а насправді безжальних звірів у овечій шкурі. І ці знання прищепили і нам, дітям.
Отже, Юрій вже з перших днів ворожого вторгнення вже знав, як має діяти. Тому невдовзі зголосився добровільно у ТЦК і СП з проханням відправити його у військо захищати Україну від споконвічного ворога. Відповідно, звернення 38-річного Юрія у військкоматі зареєстрували, вручили повістку і так він став воїном Національної гвардії України. Вишкіл брат проходив у Красові і певний час там служив. А з минулого року його підрозділ було скеровано на лінію зіткнення з москальськими військами. Згодом підрозділ, де служив брат, відправили на кількамісячну ротацію у місце дислокації у Красів. А вже десь трохи понад три тижні тому під час спілкування зі мною Юрій повідомив, що їх мають через декілька днів відправити на фронт у район Покровська. Я ще мав можливість приїхати у Красів і провести брата на передову. Ще тиждень тому, коли Юрій вже перебував у Покровському «пеклі», я ще з ним спілкувався по відеозв’язку, передавав поздоровлення від батьків, які бажали йому Божої опіки.
А от десь зо три крайні дні (ми спілкувалися 26 серпня – І. Б.) брат не виходив зі мною на зв’язок, не відповідав на повідомлення. Відчуваючи глибоку тривогу, вийшов на зв’язок із його командиром – сержантом, у підрозділі якого Юрій був кулеметником. Він максимально лаконічно сказав мені, що брат разом із ще шістьма бійцями перебуває на позиції, де не можна виходити на зв’язок, а спілкується він з ним тільки по рації. «Не переживай, все буде добре – як тільки брат повернеться із завдання, то відразу з вами зв’яжеться», – сказав наостанок його командир. Я так думаю, що вже тоді брат із побратимами загинув, але сержант ще вірив, що це може бути непідтвердженим сигналом і очікував повідомлення по рації…
Через годину – другу про загибель Юрія надійшло офіційне повідомлення від частини НГУ, де він проходив службу. Думаю, що коли брат зголошувався добровольцем, він знав, що може загинути. Але був готовий віддати життя за нас – батьків, братів і сестричку, за Україну…
Василина СТОМАРІВСЬКА (ГУДИМА) , сестра Юрія:
-Насамперед, хочу підтвердити слова брата Івана про нашого найстаршого брата Юрія. Він справді таким був – виваженим, відповідальним, привітним і працьовитим. Як кажуть, майстром на всі руки. Брат міг і ремонт якісно зробити, як от у батьківській квартирі, і автівку полагодити, одне слово, був кмітливим і роботящим. Коли я вийшла заміж, Юрій любив заходити до нас з чоловіком у гості, по – родинному спілкувався зі мною, із швагром Андрієм та племінниками Олежиком та Андрійком. А тепер, на превеликий жаль, залишились тільки світлі спогади та смуток від непоправної втрати брата…
А від себе моєму дорогому братові Юрію – в дитинстві нашому захиснику у дворі, а в дорослому віці – захиснику України, я присвятила цей вірш:
Як трапилось і досі не збагну,
Це важко всій родині зрозуміти,
Як, братику, покинув ти сім’ю,
Чому був змушений так рано відлетіти?
Ти так любив життя на цій землі,
Ти цінував все те, що тільки маєш,
Та вкрали твою душу журавлі
Ти лиш у сні тепер додому прилітаєш!
Добрішого від тебе не знайти,
Ти поспішав до всіх на допомогу,
Й тепер родиною ми змушені прийти,
Щоб провести тебе у вічності дорогу!
Ти віддано країну боронив,
Карпатську Січ ти прославляв боями,
Грудьми своїми нас від куль закрив,
І полетів у слід за журавлями!
Наш добрий, дивовижний брат,
Тобі б ще сотню років жити,
Та не повернемось у часі ми назад,
Аби від ворога тебе закрити!..
Ти в пам’яті лишився назавжди,
Навічно поселився в нашім серці,
І слів сьогодні влучних не знайти,
Бо груди зараз випікає перцем!..
о. Ростислав МИГА, священик Новороздільської церкви Святителя Миколая ПЦУ:
– Український народ ніколи не полишав надії збудувати міцну незалежну Державу. І ХХ століття не стало виключенням. Це було буремне століття. Коли свідомі громадяни різних частин України, які перебували у колоніальній підлеглості Росії, Австро – Угорщині та інших поневолювачів, намагалися створити Самостійну, вільну Державу. Пригадаймо 1918-й рік, коли було створено Західно – Українську Народну Республіку, згодом Українську Народну Республіку, які невдовзі проголосили Акт Злуки. Пригадаймо 1939-й рік, коли було проголошено державу Карпатська Україна. А в червні 1941 року заступник Провідника ОУН Ярослав Стецько виголосив у Львові, який окупували війська фашистської Німеччини, Акт відновлення Української Державності.
Наш народ ніколи не боявся своїх ворогів. Тому він завжди намагався здобути і розбудувати міцну, вільну, самоврядну Державу.
І ось, дорогі брати і сестри, тільки через 50 років після проголошення відновлення Української Держави, в серпні 1991 року депутатам Верховної Ради з п’ятої чи шостої спроби вдалося проголосити Акт Незалежності України.
В ці крайні дні ми разом 23 серпня святкували День Державного Прапора, 24 серпня – 33-ю річницю проголошення Незалежності України. І ще вчора і в нашому місті, і в усій Україні відбувалися урочистості з нагоди цієї величної події, українці воздавали шану патріотам, воїнам, які боролися за Незалежність. І свідченням цієї боротьби у новітній нашій історії є ті герої, які повертаються до свого дому на щиті назавжди, щоб тут спочити у рідному краї. І ми повинні завжди про них пам’ятати, про їхній невмирущий подвиг. І сьогодні ми зустрічаємо ще одного Героя Юрія Стомарівського, який поклав своє життя на вівтар Вітчизни. Честь і шана Герою…
Ярина ЯЦЕНКО, міський голова:
-От тільки зараз мені спало на думку, що відколи ми проводжаємо в останню путь наших Героїв, ще не було такого дня, як сьогодні, коли разом з нами плакало рясним дощем небо. Це наче знак шана згори подвигу нашому земляку – Юрію Стомарівському…
Пригадуєте, вчора був тривожний ранок. Прямо над моїм будинком пролітав ворожий «шахед». З різних боків працювала протиповітряна оборона. І як ці звуки, самі лишень звуки, лякали нас. Як це страшно усвідомлювати, коли воно летить і ось вже наступної миті ти, твої діти можуть бути ціллю. І це лише один ранок…
На кожному похороні воїнів виконується обов’язковий ритуал: три постріли в небо. Але для нас це також нагадування, маленька зернинка розуміння, як там воно є на передовій. Коли над тобою літає смертельна загроза не якогось одного чи декількох днів, а постійно, коли наші захисники під цією загрозою щосекунди. Але вони ціною свого життя стоять віч – на віч зі смертю вже третій рік.
Повномасштабне вторгнення розпочалось 24 лютого 2022 року, А вже 9 березня Юрій добровільно зголосився у Миколаївський ТЦН і СП з проханням скервувати його на службу в армію. Він прийшов сам, не ховався, не шукав якихось інших причин, аби залишитися в тилу, наприклад не надто міцне здоров’я, не чекав, поки прийде повістка, а зголосився добровільно. Він належав до тих патріотичних наших хлопців, які думали недовго. Він мав честь і високу свідомість, тому, коли на рідну землю прийшов лютий ворог, Юрій, не вагаючись пішов у військо, аби знищити російського зайду – варвара. Бо Батьківщина мала для нього значення, і він ставився до неї як Син до Матері, тому став на її захист. За Неньку – Україну і віддав своє ще молоде життя.
За час служби у Національній гвардії України Юрій вже одного разу вже захищав українські бойові позиції на Покровському напрямку, а нещодавно, декілька тижнів тому його військовий підрозділ знову було відправлено під Покровськ. На жаль, друга ротація у цей палаючий регіон зіткнення з ворогом стала для Юрія останньою. І ми сьогодні у скорботі та співчутті до рідних полеглого Воїна прийшли сюди, щоб провести Юрія у останній земний путь. Щоразу і щоразу з початку новітньої російсько – української війни, яка фактично почалася понад 10 років тому, ми тут, на майдані Героїв Небесної Сотні, прощаємося з нашими хлопцями. Для когось незнайомими воїнами – героями, для когось – найріднішими та найціннішими і найдорожчими людьми, які в них були. І ми щоразу сиротіємо. Наша Алея Героїв стає, на жаль, все більшою і більшою.
І в таких сумних обставинах ми щоразу шукаємо слова втіхи для родичів, слова якоїсь розради…Кажуть, герої не вмирають. Так, вони не вмирають, поки вони є в наших серцях, поки вони є в історії нашого міста, громади і України. Сьогодні перед нами Герой, якого будуть пам’ятати Але передовсім сьогодні перед нами улюблений син своїх батьків – пані Ярослави та пана Петра. Дякуємо, що виховали такого сина…
Ми з Юрієм жили в сусідніх під’їздах. Скільки було того спілкуваннян: привіт – привіт; як справи – дякую, все гаразд. Юра був чудовою людиною, вірним братом, люблячим сином, надійним другом, приязним і привітним, завжди з посміхом на устах, коли зустрічався з людьми. А ще – чудовим побратимом. Про це, думаю, більше скаже присутній тут заступник командира батальйону, у якому служив Юрій. А я від імені всієї громади хочу висловити вам, пані Ярославо і пане Петре, братам і сестрі і родині щирі співчуття.
Вічна слава Герою Юрію Стомарівському! Слава Україні!
ЗАСТУПНИК КОМАНДИРА БАТАЛЬЙОНУ НГУ, у якому служив Юрій Стомарівський:
-Вельмишановна громадо! Сьогодоні ми з сумом і з честю проводжаємо в останню дорогу нашого побратима, вірного друга Юрія Стомарівського, який з перших днів російського вторгнення разом із нами став на захист Батьківщини. До своїх обов’язків ставився із надзвичайною відповідальністю, був відданим побратимом і товаришем. На жаль, війна забирає життя багатьох наших воїнів, зокрема і таких зразкових і відважних, яким був Юрій. Забирає найкращих синів і дочок нашої України. Я схиляю голову перед батьками за виховання вашого сина, який віддав своє життя на полі бою зі зброєю в руках за нас, за наших дітей, за наше майбутнє, за нашу Перемогу. Слава і честь тобі, Воїне Юрію, ти будеш в наших серцях навіки! Слава Україні»
Підготував Іван БАСАРАБ
