Вірш – посвята Наталії КОСТКО у повідомленні на своїй сторінці у Facebook
Наш Сергійку!Невже це сталось?
Може, помилка… Може, неправда…
Смерть страшна так невчасно підкралась,
Не лишаючи місця на завтра.
А ми вірили: ти безсмертний…
Смуток… Біль… Океан печалі…
Як із пам’яті все це стерти?
Як збагнути страшну цю новину,
Як впустити ці млосні думки…?
Розглядаю ще свіжу світлину,
На якій усміхаєшся ти…
Так в житті — щирий, добрий, веселий,
Всі в родині любили тебе,
І завжди, у найменшій потребі
Дарував щедрим серцем себе.
А для себе — нічого не треба,
Навіть будучи там, на війні:
« В мене все є, немає потреби,
Лиш моліться за мене усі!»
Ми молились… В хвилинах найважчих
Поруч тебе, здається, були,
Та Господь забирає найкращих,
Щоб в Небесному війську жили.
Бо віддати життя за Вкраїну
Найсвятіше, чим воїн живе.
І у вічнім геройськім спочину
Серед ангелів місце твоє…
