Розпочну з того, що під час благодійного концерту гурту «Кулі», який відбувся 28 липня біля «Сільпо», дехто із присутніх запитував вашого автора про новороздільчанина Володимира Милимука, про якого у оголошенні про вказаний захід було зазначено, що він служить у 42-й бригаді ЗСУ. Мовляв, розкажіть про цього воїна докладніше – хто він, звідки, коли пішов захищати Вітчизну? От і вирішив, користуючись нагодою, дещо більше розповісти містянам про Володимира, відомого новороздільського воїна – захисника , який вже майже 10 років із зброєю в руках боронить рідний край від кацапів. До слова, про Володимира як відважного бійця і патріота все – таки знає чимало містян, особливо із середовища перших добробатів, а також військовики.
А тепер – докладніше про Володимира Милимука для тих мешканців громади, хто поки що не надто поінформований про цього славного воїна.
Отже, новорозділець Володимир Милимук розпочав свій рішучий поступ у боротьбі за реальну Державність з осені 2013 року, коли з групою небайдужих земляків прибув на Майдан захищати Незалежність від проросійського режиму Януковича. Як згадує його дружина Юлія, з якою поспілкувався після згаданого благодійного концерту, одного вечора він якось особливо тихо повідомив їй про намір їхати у столицю. «По правді, я і не надто здивувалася, бо Володя завжди вирізнявся особливою чутливістю до несправедливості, а коли напередодні вся країна була вражена жорстоким розгоном «беркутами» мирної студентської акції у Києві, то і не подумала відговорювати чоловіка від поїздки у епіцентр народних протестів», – згадує ті часи пані Юлія. Тож вже наступного дня Володимир покинув рідну домівку в рідному Новому Роздолі, кохану дружину та улюблену маленьку донечку Поліну і, отримавши благословення Юлі, вирушив з групою новороздільців у Київ захищати європейський вибір України.
Власне, з того часу розпочався героїчний шлях українського воїна Володимира Милимука, з якого відважний новорозділець не зверне аж поки на звільнить від русні рідну землю.
Для довідки: Володимир – випускник Новороздільської СШ№4, яку закінчив у 1996 році, згодом навчався у Львівському інституті фізкультури. Замолоду опанував декілька професій, певний час трудився на заробітках. Після одруження у Володимира з Юлією народилася донечка Поліна – найбільша радість щасливих батьків. У цьому році вона закінчила ЗЗСО №5, подала заяви на навчання у декілька вузів на спеціальність «психологія», успішно склала мультинаціональний тест. «І тепер роздумує, який з них обрати, ми з Володею не нав’язуємо своєї думки, бо вибір майбутньої професії має бути тільки вибором донечки!» – резонно зауважує матінка Поліни.
На Майдані з побратимами Володимир безстрашно протистояв «опричникам» Януковича – озброєним поліцейським підрозділам, «беркутам» та різної масті «тітушкам» – аж до переможної миті – дня, коли перемогла народна Революція Гідності. Брав участь у всіх гарячих зіткненнях із ворогами України, отримав поранення. Утім, після перемоги Майдану Володимир та сотні його побратимів, зокрема, і земляків – новороздільців, стриян, ходорівчан у складі ДУК «Правий сектор» на чолі з Дмитром Ярошем невдовзі вирушили на східні терени, де активізувалися сепаратисти, очолювані російськими військовиками. На проміжному етапі пройшовши короткий вишкіл у Нових Петрівцях, бійці добробату вирушили на Донбас, де, до слова, першими вступили у бій з російськими окупантами та сепаратистами. Про цю сутичку з ворогом в народі і досі залишилася згадка про «візитки Яроша».
Тривалий час Володимир був бійцем 8-го окремого батальйону «Аратта» УДА, яким командував аж до передчасного відходу у вічність 1 серпня 2020 року уродженець Нового Роздолу Андрій Гергерт (відтоді батальйоном командує новорозділець Андрій Копичин «Марадона» – І. Б. ). До речі, у батальйоні з початку створення служить чимало земляків, тож його почали називати «новороздільським».
1 листопада 2018 року Володимир підписав контракт із ЗСУ і відтоді несе службу у артилерійських військах. Пані Юлія дала зрозуміти, що на початках до «новобранця» військовослужбовці поставилися з певною недовірою. Бо не було аж таким секретом, що Володимир – колишній боєць підрозділу ДУК «Правий сектор, а згодом відомого 8-го окремого добровольчого батальйону «Аратта» Української добровольчої армії. От артилеристи , як кажуть, і придивлялися зі сторони, що це за добробатівець прийшов служити до них по контракту із ЗСУ. Утім, така атмосфера тривала недовго, бо Володимир проявив себе командним , кмітливим, обов’язковим та товариськими, хоча і небагатослівним (до слова, звідси і псевдо ще з з добробатівського періоду війни – «Тихий») бійцем. Тож невдовзі Володимир успішно влився у специфічну артилерійську військову спільноту.
А ще новорозділець відзначався неабияким хистом до нової військової спеціальності, що, власне, не залишилось непоміченим командирами. Тож невдовзі Володимир був скерований на вишкіл на Деснянський учбовий полігон для підвищення фаху артилериста. Згодом побував ще на одному чи двох вишколах, зокрема, також у Старичах та Немирові. Після цього Володимир отримав підвищення по службі – став командиром артилерійського комплексу «Град». Далі, як кажуть, черговий курс підвищення військової кваліфікації та, відповідно, глибше опанування знаннями з артилерійської справи, новий професійний ріст.
Ще одним штрихом, який свідчить про Володимира Милимука як відважного та вправного воїна, є послужний нагородний список нашого земляка (наперед прошу вибачення у друга «Тихого», який відзначається скромністю та стриманістю, за розголос, але ж мушу поінформувати про це тих, хто цікавився на концерті його особою).
Отже, у 2014 році за активну участь у боротьбі з ворогами Української Державності Володимир Милимук отримав нагороду «Герой Революції Гідності». В лютому 2016 року Володимиру («Тихому») та ще групі бійців –земляків 8-го окремого батальйону «Аратта», зокрема, комбату «Червню», одному із заступників комбата другу «Січню», бійцю другу «Офіцеру», особисто вручав відзнаку «За оборону Донбасу» перший начальник штабу УДА полковник Сокіл. У 2018 році Володимир Милимук отримав державну відзнаку Президента України Петра Порошенка – орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Також Володимира відзнакою Стрийської єпархії УГКЦ «За мужність» нагородив єпископ Богдан Манишин.
До речі, Володимир переніс декілька поранень – на Майдані та, у 2016 році, під Маріуполем. Тривалий час лікувався в Україні та Греції. Поміж іншим, з таким пораненням міг би легко оформити інвалідність, проте друг «Тихий» навіть про таке не думав – після одужання знову став у стрій Лицарів – захисників України. У ці дні Володимир Милимук з побратимами перебуває у одній з найгарячіших фронтових ліній зіткнення з кацапами, з якими він воюватиме до остаточної Перемоги.
Власне, такий вибір Володимир зробив ще на Майдані і цей звитяжний шлях українського воїна – захисника новорозділець пройде до кінця. Шлях Лицаря…
Іван БАСАРАБ
