Так, це нове РoзстрIлянe відрoдження – стверджує Софія Безверха
письменниця Вікторія Амеліна не вижила після oбстрilу у Краматорську, де вона була з делегацією колумбійських письменників. за кілька днів до цього вона презентувала на Книжковому арсеналі щоденник зак@тованoгo дитячого письменника Володимира Вакуленка. ви знаєте, він його написав у перші дні окупації в рідній Капитолівці, знаючи, що його здадуть свої ж. ви знаєте, що саме Вікторія знайшла його тоді, у сирій землі деокупованої Ізюмщини.
фраґменти із передмови:
«Після українського контрнаступу на Харківщині, коли в Ізюмському лісі підіймають з могил тіла загuблих за час окупації, я в розпачі шукаю в землі щось інше — щоденник мого страченого колеги письменника Володимира Вакуленка.
За моєю спиною чекає, важко дихаючи, його розгублений батько. Він першим почав копати, але нічого не зміг знайти. А син же просив його, ховаючи щоденник у саду 23 березня 2022 року, під час російської окупації: “Коли наші прийдуть — віддаси”. Минуло пів року і я прийшла до Володимирової хати, але щоденник під вишнею — ніяк не знайдеться. … збувається мій найгірший страх: я всередині нового Розстрiлянoго Відродження.
Як у 1930-х, українських митців убuvaють, рукописи зникають, пам’ять стирається. Здається, часи змішуються і застигають в очікуванні розв’язки: я шукаю у слобожанському чорноземі не лише нотатки одного з нас, а одразу всі загублені українські тексти: другу частину “Вальдшнепів” Хвильового, п’єси Куліша, останні поезії Стуса, щоденники часів Голодомору, українські стародруки, спалені в київській бібліотеці в 1964-му…
… Я випростовуюсь і повертаю батькові Володимира непотрібну лопату, намагаюся підібрати слова, щоб хоч якось його втішити. Але слів немає. Тож я опускаю очі і раптом — бачу щось у землі, нахиляюсь і витягаю тонкий згорток в поліетиленовому пакеті.
— Знайшла! — вигукую радісно, ніби дістала з землі не окупаційний щоденник, а справді — всю загублену українську літературу.
Прощаючись, я обіцяю батькові Володимира, що зроблю все, аби про його сина говорив світ»
Вікторія Амеліна пішла з життя 1 липня, у день народження Володимира Вакуленка. у мене немає більше слів
