Історикиня і мистецтвознавиця, діячка Полонії в Італії, графівна. Відома як гуманістка, правозахисниця, патріотка, науковиця та меценатка.

Народилась у 1898 році у Відні, у сім’ї графа Кароля Лянцкоронського, радника цісаря Франца Йосипа
Закінчивши тамтешній університет переїздить до Львова. І вже 1934 року стає першою жінкою, яка захистила докторську дисертацію в Університеті Яна Казимира у Львові та й загалом – першою жінкою у Польщі, котра здобула докторський ступінь з мистецтвознавства.
Після окупації Львова совєтами, продовжувала читати лекції в університеті, кожного дня чекаючи арешту.
На початку 1940 року вступила до підпільної організації «Спілка збройної боротьби» і з підробленими документами перебралась до Кракова.
Працювала медсестрою в “Червоному хресті”, була одним із лідерів «Головної опікунської ради» — організації, що допомогала в’язням нацистських тюрем.
Намагалася виявити обставини позасудової страти гестапівцями 23 своїх колишніх колег — професорів львівського університету, встановити істину масової депортації цивільного населення Львова, розстрілу інтелектуальної еліти Станіславова у Чорному лісі…
За таку наполегливість її арештували, а страту скасували лише завдяки клопотанню італійської королівської родини до найвищих керівників Райху.
З часом оселилась в Римі, де і створила численні установи, покликані вивчати та зберігати історико-культурну спадщину.
1967 року заснувала фамільний «Фонд Лянцкоронських». 2000 року він виділив 14 тис. дол. на влаштування музею Золочівського замку, а також реставрував бароковий костел Успіння Богородиці в Ягільниці, на Тернопільщині.
Померла у Римі 2002 року у віці 104 років.
Більше про Кароліну тут https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2470891976383973&id=100003895855340
Ольга БЕРЕЗА, джерело: радіо ПЕРШЕ, альбом “Українська душа”