ВІдомий політтехнолог Олексій Голобуцький у своїй аналітиці суспільних та політичних процесів вирізняється незаангажованістю і прагне якомога точніше поставити оціночний діагноз. За що здобув широке визнання серед колег та посполитого загалу.
Його публікація у розділі “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ” зайвий раз це підтверджує.
Читаю репліки щодо «акулячої історії» та емоцій українців, окремо зачепила «дегуманізація».
Загалом кожен має право на власну позицію. Однак кілька зауважень все ж таки зроблю. По-перше, «дегуманізував» росіян ще Гоголь: у його «Мертвих душах» вкрай сухе та практичне ставлення до їхніх смертей. І це ставлення не Гоголя, а власне самих росіян. Тобто, по суті, вони самі себе дегуманізували, перестали ставитися до своїх життів як до чогось цінного з самого початку існування Московії. То з чого б нам чіплятися за міф «оніжетожелюді», якщо вони один одного не дуже вважають людьми, а життя – цінністю?
Тобто, причина номер раз спокійно ставитися до жартів з приводу смертей росіян: для них їхні життя – дрібниця.
Причина номер два дати на стримання особливо видатних гуманістів: в українців вже 300 років є маса причин не бачити у московитах людей та відчувати з приводу будь-якої смерті будь-якої кількості росіян виключно позитивні емоції. Ну, або як мінімум полегшення.
Навіть якщо не занурюватися на глибину Батурина та Суботова, до ГУЛАГу та будівництва тієї ж ГЕС: у нас більше року ракетні обстріли, бомбардування ФАБами, вибухи «Шахедів». Звірства Бучі, Ірпеня, Ізюма… 500 убитих дітей, молодшому крихітці 2 дні від народження. Тисячі покалічених малюків та підлітків. Десятки тисяч викрадених окупантом дітей. Десятки тисяч убитих захисників наших життів. Сотні тисяч поранених та постраждалих від контузій. Зруйновані будинки, життя, долі, сім’ї. Майбутнє нації на межі знищення: чверть населення, переважно мами з дітьми, залишили Україну. Можливо, назавжди.
То що, полюбити і підставити ліву щоку? Чи все ж таки не намагатися натягнути сову на глобус, а росіян – на еталон «нормальної людини, як усі»?
В підсумку, причина номер два спокійно жартувати з їхніх смертей, але не стримувати сліз через мертвих дніпровських риб, херсонських тушканчиків, загиблих кошенят і собак: неможливо «дегуманізувати» тих, хто від початку не впихувався в рамки людського і регулярно знищував все людське там, де лишень дотягувався.
Причина номер три дати українцям вилити свій шок від ситуації хоча б у насмішки над смертями вбивць: вони не просто вбили і продовжують вбивати нас. Вони вкотре знищили наш світ.
Навіть особливо «гуманні» зобов’язані усвідомити, що події на Каховській ГЕС на десятиліття змінили наш ландшафт буття, звичне життя. Це не про екологію і не про людей та їхні будинки. Це в принципі про довкілля. Ми жили в одному світі, а тепер маємо якось освоюватися в зовсім іншому. А якщо Росія «розвине успіх» і підірве зараз ще й АЕС, то наш світ знову зміниться.
Причому це відбувається не вперше, і завжди з вини росіян: вибух на ЧАЕС перекроїв все (вирізав із буття заражені території, умертвив міста, вигнав сотні тисяч населення з домівок, змінив економічні зв’язки та структури, вплинув на всі галузі економіки, на демографію, на медицину…). До цього так само потужно розірвало тканину нашого історичного буття затоплення Великого Лугу (так, водосховищем саме цієї ГЕС, тож десь ми заразом і повернемо частину втраченого, оскільки вже встановлено неможливість відновлення Каховської ГЕС). До цього – окупація Москвою та привнесення сюди її кріпосного права…
Яка «дегуманізація» може бути тих, хто все своє існування творить нелюдські речі з людьми та світом людей?
Так, комусь може бути по-людськи шкода миттєво зжертого живцем росіянина (от власне: «миттєво», а ось наші полонені «азовці» помирали довго; і рибка просто хотіла їсти, а ось росіяни просто хочуть мучити і вбивати, знищити Україну). Проблема в іншому.
Понад 300 років зберігається ситуація, коли українці не розуміють екзистенційну небезпеку росіян. Між нами абсолютно нічого спільного, як не кивай на «спільну культуру» (ну так, як їй не бути «спільною», коли це наші довбані могилянці їм цю культуру принесли і впхнули силоміць), «спільну релігію» (природно «спільну», якщо їхнє «особливе православ’я» принесене на наші землі на баґнетах окупації), «схожа мова» (а якою ще може бути штучна лінгвістична конструкція, як не схожою на базову версію, на якій її побудували?)…
Значна частина українців досі відмовляється розуміти (з того ж гуманізму та звичного олюднення росіян), що по суті збереження та поширення російської мови, російської культури – це міна уповільненої дії. Завдання котрої – знищити нашу самість.
Бо у росіян насправді немає власної історії, немає власного коріння, немає основи. І власне про це щодня нагадує їм саме наше існування як нації та держави. Вони не можуть пояснити своє існування своїм громадянам – поки є незалежна Україна. Особливо якщо це Україна вільна та багата.
Тому для них це принципове питання: знести Україну з лиця землі, затопити, підірвати… Створити рукотворну пустелю-цвинтар між Європою та Росією: з багнинами й болотами, з радіоактивними зонами, із плямами хімічного зараження… Нехай вповні знищення їм не по зубах – але роблять, що можуть.
Тому й ми маємо робити, що можемо. Як сказав Залужний: «Ми не маємо права перекласти цю війну на наших дітей. Ворога треба знищити тут і зараз». У тому числі, ми повинні розірвати будь-який зв’язок з «русскім міром». І так: для цього визнати екзогуманність/позалюдяність росіян.
Це не «дегуманізація» як «позбавлення людських рис та прав у своєму сприйнятті з метою зняття моральних заборон на негуманні дії щодо об’єкта». Це просто визнання наявної характеристики. Вони такі незалежно від наших дій чи нашого сприйняття. Їм самим по собі були, є і будуть чужими людські норми співіснування – див. їхню поведінку всю історію їх існування.
А без визнання екзогуманності, позалюдяності росіян – якщо українці таки поведуться на псевдогуманні звернення деяких особистостей, котрі просто розраховують зробити на цьому політичну кар’єру, – навіть після перемоги ми знову зіткнемося з тим самим. З тією ж загрозою з північного сходу – якщо ми продовжимо вважати їх своїми, такими ж, як ми.
Нам категорично не можна й надалі дозволяти собі триматися за вигадки «такі ж православні, такі ж слов’яни, ментально близькі, ми частини однієї культури, всім буде краще від дружби…»… Бо коли ми говоримо про дружбу та розуміння, ми це робимо щиро, з наміром максимально комфортно та приємно жити поряд. А коли про «дружбу» та «схожість» говорять росіяни – то тільки для того, щоб зблизька було легше знищити нас.
Тому повторю вже загальновизнану істину: якщо ми хочемо існувати як нація, ми просто не маємо іншого виходу. Ми повинні «вбити росіянина у своїй голові». І це має зробити кожен українець. Питання не вибору, не переваги – а буквального виживання.
Олексій ГОЛОБУЦЬКИЙ. Джерело: https://censor.net/ua/b3423886
