До написання статті призвели навіяні теплою весняною погодою емоції. Особливо посилювали їх звуки сирен повітряної тривоги, не даючи насолодитись природою, що прокидається. Рік тому, коли уже перейшов перший шок від початку війни (вірніше, повномасштабне вторгнення, адже війна почалась ще в 2014 році, ми просто десь уже звикли, що це десь далеко, і до останнього не вірили, що вона пошириться майже на всю країну), кожне село, кожна громада наїжачилась блокпостами та залізними їжаками і кожен чоловік вважав за честь на тому блокпості почергувати, особливо вночі. Дороги були переповнені машинами із наляканими жінками і дітьми (особисто бачив старого-престарого «Запорожця» з купою дітлахів, якого перед цією поїздкою останній раз заводили напевно ще у 90-х). Ну та досить налягати на емоції…
На початку березня 2022 року наша Новороздільська громада зіткнулась із великим напливом людей. Біженці, переселенці, тимчасово переселені особи – як їх тільки не називали. Але до нас їхали наші люди – наші, українці, які рятувались від війни. Усіх їх потрібно було розмістити, одягнути, нагодувати і найголовніше – заспокоїти. Переважна більшість були жінки і діти. Меншість – старші чоловіки, підлітки та ті, кого «асвабадітєлі» могли відправити «на підвал» за активну проукраїнську позицію. Кожен із нас, депутатів міської ради, мав свій фронт роботи. Мені особисто попалась найцікавіша – благоустрій, проведення обрізування дерев та чагарників на території громади. Мета була наступною – ліквідувати рослинність біля критичних точок міста, таких як позаду заправки «ОККО» (навпроти школи №3), біля лікарні, напроти православної церкви тощо; – нарешті прибрати місця скупчення наркозалежних та безхатьків (пригадую, деякі з них «скаржилися», мовляв, «нам хату розвалили», додам, «хата» була просто «завалена» використаними шприцами), – залучити до праці тимчасово переселених осіб, даючи їм яку-не яку емоційну розрядку від фізичної праці, і врешті – заготовити дрова на блокпости та тим із тимчасово переселених, хто поселився в будинках без опалення в селах.
За період березень-квітень минулого 2022-го року мав можливість попрацювати і поспілкуватися з багатьма людьми з різних куточків країни. За кавою (а ота ранкова кава із солодощами стала традиційною і здружила нас між собою) обговорювали між собою наболіле різні за професією, віком, місцем проживання, але єдині за бажанням люди. Так доля звела з двома братами з-під Києва – Дмитро та Андрій: вони приїжджали на «роботу» не дешевим джипом із акумуляторною бензопилою. Поза очі ми звали їх «айтішники», слід відзначити, не гонорові брати працювали на честь і совість. Ще одним нашим товаришем став Сергій – батько трьох хлопців-підлітків, із Генічеська. Щоранку вони всією чоловічою частиною сім’ї приїжджали допомагати. Сергій був змушений виїжджати терміново. Про поспішність виїзду найкраще свідчила відсутність сезонного взуття в одного з хлопців – на роботу він прийшов у шльопанцях. У Сергієві одразу зауважили спеціаліста з «такої, як у нас, роботи». Юрій – зварювальник з-під Харкова, зранку ходив на уколи в лікарню, а згодом приєднувався до нас та відтягував гілки. І безліч інших чоловіків та жінок, що залишили рідні домівки, хотіли допомогти громаді, яка їх прихистила.
Не відставали від них також і жителі Нового Роздолу та сіл громади. Кожного дня, по черзі, на ділянку роботи приїжджала бригада бензопильщиків, по 7-10 чоловік із своїм інструментом. Бензопильщиків із сіл «забезпечували» старости. Стабільно у нас працювали новороздільці Пекарський Олександр та Прокоп Сергій, вони мали практику у валінні дерев, а ми вже за ними підчищали. Найбільше вражав все таки пан Зеновій Кіндрат, працівник нашого ДП «Благоустрій», вже пенсійного віку, який не лише працював бензопилою, але й міг сам особисто взяти досить товстий «кльоцок» та кинути його на трактор. Нас для такого потребувалось двоє чоловіків.
Щодня нам на допомогу приїжджали і з десяток хлопців з релігійної організації «Церква Адвентистів сьомого дня в Україні», які поселилися в санаторії на озері Барвінок. З особистих розмов дізналися, що вони були змушені залишити рідні домівки фактично через релігійні переконання, адже через це рашисти жорстоко принижували віруючих і могли відправити «на підвал».
Сьогодні, 24 березня, у Новому Роздолі проводиться загальноміська толока. І ми знову збираємося своєю «компанією» до роботи – наводити лад у місті (традиційно, звісно, розпочинаємо з ранкової кави). Так, чимало з наших друзів-помічників уже повернулися до рідних домівок, а дехто назавжди осів у Новому Роздолі чи селах громади. Сподіваємося, долучаться і нові бажаючі творити благоустрій міста. Адже допоки наші воїни захищають Україну на фронті, ми всі маємо дбати про рідну громаду.
Тарас ШАРАН, депутат Новороздільської міської ради
Від редакції.
До речі, Тарас Шаран і його дружня компанія не зрадили традиції – і 24 березня 2023 року знову вийшли на загальноміську толоку, розпочавши її з традиційної ранкової кави
