16.5 C
Lviv
03.03.2024
Новороздільська ОТГ

Де черпають сили українські воїни? – розмова з військовослужбовцем

З Петром якось довго не випадало зустрітися. Людина з війни, з «передової». Який він? Про що будемо говорити? Чи зрозуміємо один одного? Щоденна насичена інформація з інтернет-новин, підсилена читанням і переглядом фільмів: «Холодний Яр» Горліса-Горського і як продовження «Чорний ворон. Залишенець» Василя Шкляра, «Крути 1918», найновіший історичний фільм 2019 року випуску режисера Олексія Шапарєва, далі – більше: книга знаменитого військового, блогера, письменника Валерія Маркуса («Сліди на дорозі», Валерій Ананьєв), яка уявно «перевертає» твій світ… Розриває і не дає дихати думка: «Кажуть, свободу можна виборювати лише кров’ю. Але ж наша Україна за останнє лише сторіччя (і не тільки) просякнута кров’ю до країв… Скільки ще її треба пролити? Коли тому кінець? Де взяти сил? Де набрати тих українців, готових віддати останнє?». Охоплює відчай, накриває страх, опановує паніка. І вертаєшся до новин – стоять, перемагають, звитяжно б’ють ворога. Є порох в порохівницях! Є віра і сила!
Де ж вони її черпають? – думала, спілкуючись з військовослужбовцем Петром. Худорлявий середнього зросту юнак, з чорною бородою (недарма ж, коли шукала контакти, впевнено відповідали: «та скажеш Борода, і так знатимуть». Це псевдо за ним закріпилося ще з робочого місця на ДМЗ «Карпати»), із вивчаючим поглядом та дорослою виваженістю. І лиш на денці розмови, поміж буденними фактами та спокоєм воєнних спогадів, поміж християнською відданістю Божій волі («Як Бог дасть, так і буде») і безумовною вірою у нашу Перемогу, десь на рівні інтуїції ледве вловлювалося – отой український непереможний дух, оте прадідівське прагнення Волі, оте неосяжне, міцне, переможне… Все буде Україна!

Петро Г*** народився на Гранки-Кутах, але виріс у Крупському, у дідуся з бабусею, де і школу закінчив. Навчався у Новороздільському професійному ліцеї будівництва та побуту (ПТУ-6), і після заробітчанських поневірянь у 2018-му «осів» у Новому Роздолі, працюючи на ДМЗ «Карпати». Майдан 2013-го став віхою у житті 26-річного юнака.
Зі своїми побратимами зустрівся уже на навчаннях, які проходив після того, як подався добровольцем в ЗСУ, на початках, у березні 2022-го. «Микола з Верина, Іван та Юрко з Розвадова, Тарас і Назар з Миколаєва (прізвища з відомих причин наразі називати не хочу), скільки знайомих за той буремний 2022-й знайшов, це практично друга сім’я, більшість з яких знає переважно по військовому «псевдо». Порозкидала війна моїх побратимів, по бригадах, по Україні, хто воює, хто лікується, хто навіки став Героєм.

З людьми треба спілкуватися. Бо їх підтримка важлива. От лише волонтери – скільки допомоги надають, і там, і тут. Як їхали на фронт, і я, і хлопці зверталися до міської ради – не відмовляли у допомозі, зараз звертаюся до БФ «Карітас», яким у нашому місті опікується отець Іван – завжди допоможуть».
Після служби у роті охорони і навчання на полігоні Петро, гранатометник, відбув у 25-ту бригаду, яка дислокується на Дніпропетровщині. У липні у лісопосадці біля с. Покровське Бахмутського району під час обстрілу отримав поранення: побачив кров, наложив турнікет на руку, прийняв знеболюючі і знезаражуючі ліки, а вже як виносили, не пам’ятав.
І ось уже майже півроку воїн проходить лікування: у Дніпрі в госпіталі, розповідає, «витягнули з того світу», зробили три операції. Крім поранень у руку, осколки, які потрапили під бронежилет, пошкодили шлунок і кишківник. і Зараз готується ще до однієї. І щоденна реабілітація. Пораненою рукою володіє відсотків на 40 – і це завдяки постійним масажам, вручну і на «динаміку» у кабінеті фізичної реабілітації Новороздільської лікарні. Після проведених там процедур почувається відчутно краще: «І не мені одному допомагає, – доповнює, – тож мова про закриття такого потрібного «фізкабінету» у міській лікарні тривожить». А реабілітація буде потрібна, багатьом, доповнює військовослужбовець, бо ж надивився-набачився у військових переповнених госпіталях багато.
Про свій вибір іти захищати Україну Петро не шкодує ані на хвильку. І вдячний Богу, що повернувся живий. У планах – успішна реабілітація, а там і на роботу мріє вийти. Судити про війну не береться. «Бог знає», проте попри майже фаталістичне сприйняття дійсності має чітке бачення, притаманне кожному воїну: маємо вигнати назавжди російського ворога, бо якщо не дамо відсічі зараз, то війна так і тягнутиметься. Адже вона триває не з лютого 2022-го, а з 2014-го, просто якось звиклися з нею, змирилися, не завжди навіть зважали. І треба не просто хотіти і вірити, а робити – кожен хто що може.
А ще у Петра виплекана мрія: має «папку» з фото, там, на війні, з друзями, які полягли, з побратимами, але ділитися тими знимками не спішить – «колись, коли зустрінемося з тими, з ким захищали рідну землю, згадаємо, подивимося, поділимося цією пам’яттю. Після Перемоги!»
Віра ВЛАСЮК

Схожі повідомлення

Варварська наруга над місцем поховання пілотів…

admin2

Бійці з фронту вдячні громадам сіл Гранки Кути та Берездівці за отримані посилки!

admin3

Увага! “Нафтогаз Тепло” інформує

admin3

Із 65-річчям, Перша школо, моя шановна ровеснице!

admin3

ГРАФІК ВІДКЛЮЧЕНЬ СПОЖИВАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ЕНЕРГІЇ ПО М. НОВИЙ РОЗДІЛ НА 13 ГРУДНЯ 2022 Р. У РАЗІ ВИНИКНЕННЯ ДЕФІЦИТУ ПОТУЖНОСТІ В ЗАХІДНИХ ЕЛЕКТРИЧНИХ МЕРЕЖАХ

admin3

Звітували новороздільські рятувальники: підсумки і зміни позитивні

admin3

Залишити коментар