Ніяке світло не існує саме собою, але завжди має джерело, від якого походить.
Дуже часто ми не бачимо цього джерела, а лише бачимо відбиття світла від предметів, які самі не є його джерелом (як місяць хоча і світиться, але не власним світлом, бо не має його в собі, але відбиває світло Сонця).
Добро так само не існує саме собою, але має своє джерело. І це джерело – в Богові-Творці. А добро людське – лише відображення того відвічного і вседосконалого блага, яке в Бозі і від Бога.
Цей образ джерела використовує Спаситель, нагадуючи, що виноградна гілка не сама собою плодоносить, але лише коли є на лозі. А без лози – засихає, бо не має сама в собі джерела, яке живило б її. “Я є лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, і Я в ньому, той приносить багато плоду; бо без Мене не можете робити нічого.” (Ін 15:5)
Прагнути блага та сподіватися на нього – природна властивість для всіх людей. Але властивість ця теж походить не від самої людини, а від того, що людина – образ Божий.
Відзначення Нового року – це підсвідоме звернення людини до того, що є більшим за неї саму. Бо ані час, ані майбутнє не підвладні людині, тобто є “більші” за неї. Тому, стоячи на символічній межі, яка відділяє обмежене “сьогодні” від неосяжного “завтра” – ми саме з безкінечністю, з безмежністю, з тим, що більше за нас самих, сполучаємо сподівання на краще.
Світське новоліття нагадує мені афінський жертовник “Незнаному Богу”, згаданий в розповіді про свідчення апостола Павла перед Ареопагом:
“Павло, ставши серед ареопагу, сказав: “Афiняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побожнi. Бо, проходячи i оглядаючи вашi святинi, я знайшов i жертовник, на якому написано: “Незнаному Боговi”. Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я i проповiдую вам.” (Діян 17:22-23).
У “Новому році” сподівання на краще є неясним, інтуїтивним, неусвідомленим потягом людської природи до Творця. І лише Різдво Христове дає цим сподіванням роз‘яснення, усвідомленість та персоніфікує їх.
Новорічне відзначення як культурна традиція – це своєрідне доторканння до відображеного, відбитого, розсіяного благого Невечірнього світла.
Різдво Христове дає цьому Світлу усвідомленість та розкриває Його Особистіснісь, вказує на Джерело. Бо не просто “щось таке добре є у світі” саме собою, але є Син Божий, Сонце правдиве, і “все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося.” (Ін 1:3)
Тож нехай новорічні відзначення і добрі сподівання набувають глибини через усвідомлення зв’язку історії – з Творцем і добра – з його Джерелом, предвічним Богом.
І нехай не буде навпаки, коли святкування Різдва Христового з моменту усвідомлення Особистісної Божественної присутності в цьому світі, в історії, в житті кожного з нас – перетворюється у знеособлене благопобажання “щоб усе було добре”.
Бо всяке світло має своє джерело. І все може бути добре лише у зв‘язку з Джерелом добра, Сонцем правди, а не “саме собою”.
Євтравтій ЗОРЯ, архієрей Православної церкви України , архієпископ Чернігівський і Ніжинський, речник Священного Синоду, заступник голови Управління зовнішніх церковних зв”язків ПЦУ. Джерело: розділ “Блоги” інтернет – видання “Цензор.НЕТ”: https://censor.net/ua/b3390880
