Час невблаганний. Щороку зауважуєш його невтомний біг. Так якось у буднях та житейському поспіху мимоволі зауважила дату – 3 грудня. Незначна для широкого загалу, але знакова для Новороздільської громади. Якщо офіційно, то цей день є днем створення Новороздільської територіальної громади, свого роду днем її народження, коли у 2020-му відбулася перша сесія новообраної ради Новороздільської ОТГ.
Минуло уже два роки. Час, коли хочеться говорити не лише про враження, а вже про якісь висновки, досягнення… Хоча два роки були складні. І непередбачувані. Спочатку карантинними обмеженнями, а потім ще гірше – війна….
Традиційно звернулися із запитаннями до секретаря Новороздільської міської ради Оксани Царик, у посадових обов’язках якої – робота з депутатським корпусом, проведення сесій тощо.
Минув ще один рік. Яким він був?
- Складним і тривожним. Хто б міг подумати, що житимемо у час війни, жорстокої, важкої, але обов’язково переможної. Ця впевненість додає сил і наснаги. Хоча перші дні, пригадуєте ж, яка тривога охопила кожного.
Проте слід віддати належне – депутатський корпус спрацював відмінно. Перше засідання 20-ї сесії якраз було призначено на 24 лютого. Ніхто не втікав, не ховався від війни. Зібралися всі, окрім кількох людей. І то – телефонували мені і попереджали: «Оксано, мене не буде, бо збираю чоловіка на війну…». 20-та сесія тривала довгих 7 засідань. Уже 27 лютого, якраз була неділя, зібралися на наступне засідання, на якому приймали звернення до всіх країн про закриття неба – прийшли всі. І так дружно збиралися, коли треба було проголосувати за одне-два питання, порадитися, вирішити якісь питання. Ми усі вчилися, як жити з війною…
І моє перше враження про депутатський корпус Новороздільської міської ради – депутатська команда сильна, потужна, більше половини уже не перший раз депутатами, тож добре знають свої повноваження і суть роботи ради – лише зміцніло. - Які особливості роботи депкорпусу у час воєнного стану можете виділити?
- Найперше – відповідальність, розуміння ситуації і відданість громаді. Усі телефонували, чим допомогти, що ми можемо зробити. Усі небайдужі. Депутати активно долучалися до волонтерства, вносили цінні пропозиції, оперативно приймали рішення. Словом, кожен вміє, може і хоче.
Так, внаслідок прийнятої постанови розподіл коштів «переклали» на виконком, тож з 21 по 24-ту сесії питань бюджетних було менше. Нещодавно вернулися до попереднього методу – і вже на 25-й сесії депутати розглядали програми та зміни до них. Також було значно менше земельних питань, оскільки на час воєнного стану діє заборона на безоплатну приватизацію земель. Натомість виникали нові виклики, тож вчилися і працювали.
Загалом за два роки від першого засідання ми прийняли 1265 рішень, тоді як за п’ять років попередньої каденції було всього трохи більше 1600 рішень. За ці два роки рік у нас відбулося 25-ть сесій, 33 пленарних засідання (лише 20-та сесія, розпочата у перший день війни, мала 7 засідань). - Воєнний стан завадив багатьом планам…
- На жаль, так. Скільки мали проєктів напрацьованих. Мікропроєкти підготували кожне село громади, десятки, сподівалися, мали бути виграшні. У Новому Роздолі мали завершити капітальний ремонт центральної площі, парк на Набережній робити мали. Все перекреслила війна…
- Сфокусувалися на інших напрямках…
- Так. Головне зараз – допомога нашим захисникам і особам з числа внутрішньо переміщених (ВПО). Не раз доводилося терміново збиратися, щоб виділити кошти на пальне (військовим, рятувальникам, поліції), закупили зимову форму для військовослужбовців нашої територіальної оборони.
Переважно, більшість проєктів спрямовано на допомогу ВПО. У гуртожитках ліцеїв та коледжу Нового Роздолу проводяться ремонти. У гуртожитку Новороздільського професійного ліцею (колись №5) – за кошти з обласного бюджету. У гуртожитку політехнічного коледжу – також з обласного бюджету, і додатково громадська організація Норвезької ради біженців проводить облаштування сучасних санвузлів на першому поверсі, з врахуванням потреб людей з особливими потребами. Також «норвезці» ремонтують туалети і душові кімнати на другиих-третіх поверхах гуртожитку Новороздільського професійного ліцею будівництва та побуту (колись №6), а ремонт там проводить чеська організація «Людина в біді». Загалом чехи нам дуже багато допомогли – і ремонтом, і привезли чимало побутової техніки. Вони ж облаштовують в місті простір для дітей у приміщенні колишньої ощадкаси. Наразі навіть їх п’ятеро фасилітаторів і двоє новороздільців та двоє переселенців займаються з дітьми на базі Новороздільської школи №5.
У гуртожитках наразі проживає понад 150 людей з числа ВПО. Хоча, думаю, з погіршенням погодних умов переселенців зі сходу, з міст і сіл, де немає ані тепла, ані світла, а місцями і газу, лише збільшуватиметься.
А загалом у Новороздільській громаді офіційно зареєстровано 2396 ВПО. Хоча живе значно більше – хто у родини, хто у знайомих. - Оксано, Ви є свого роду «відповідальні» за переселенців з перших днів війни…
- Працюємо ми всі, але так склалося, що в перші дні я була відповідальна за поселення. Було складно. На 3-4 день війни почали привозити людей, розгублених, наляканих, які вмить залишилися лише з тим, що тримали в руках. Їх треба було насамперед нагодувати-відігріти, поселити, одягнути, надати допомогу. Дуже допоміг міський волонтерський штаб, куди мешканці масово несли все. Потім слід було ВПО реєструвати, не мали зразків довідок, самі формулювали, реєстрували і вдень і вночі, працювали без вихідних, кожен день – і міськрада, і соцзахист, бо ж людей привозили і вночі, і над ранок щоденно.
Було важко. Було і страшно, бо не знали, що буде далі. Але просто нереально, як наші люди згуртувалися! Пригадую, дзвонили і казали – маємо житло, нехай люди йдуть жити. Одні казали: є житло, але без колонки для гарячої води, інші тут же зголошувалися – хто давав гроші, хто знаходив колонку і встановлював – і вже за день у квартиру поселялося по 6-8 чоловік. А все подвірְ’я міської ради – в чоловіках, які записувалися в тероборону, які їхали до воєнкомату, які йшли на війну – черги стояли.
Було важко. Було страшно. Але було і радісно та приємно за наших людей. І це додавало спокою та впевненості – все буде добре. Ми переможемо. - На цій позитивній ноті і завершимо нашу розмову. Швидкої нам Перемоги!
