16.5 C
Lviv
23.02.2024
Україна

Де брати світло?

— Наталь, де брати світло, коли електрики нема, місто сіре, люди сірі, всі приходять без ресурсу і ще хочуть підзарядитися? — запитав мій друг-бариста. Може, риторично, але я знаю відповідь.

Коли місто сіре, електрики нема, і всім довкола теж бракує батарейки, наше завдання — відшукувати світло в собі. Воно там точно є.

Світло живе у спогадах про теплі літні ночі в карпатських травах, коли лежиш горілиць, дивишся на зорі, слухаєш у телефоні коханий голос за 250 кілометрів і подумки (не)встигаєш загадати бажання, коли небо розсікає чергова хвостата зірка.

Світло живе в усмішках тих, хто прокидається поруч, хто бажає “смачного” за сніданком, хто робить каву в ліжко (або в горнятко), хто закочує очі, коли завищуєш і без того високу ноту на чверть тона, хто каже “ти в мене у номерах, які не блокує навіть у режимі “не турбувати””; тих, хто везуть тебе в гори, коли тобі зле й треба виплакатися на високій лавці з видом на Чорногору, і тих, хто складають із тобою маршрути на наступні подорожі; тих, хто приносить тобі ще теплий борщ, бо в тебе нема світла, а тобі треба працювати; тих, хто притримує тобі двері на виході з НП, а потім ще й тебе саму за лікоть, бо слизько, а в тебе кілька пакунків у руках.

Світло живе в повідомленнях від тих, хто на фронті. Коли вони діляться наболілим, а потім ще й дають підтримку. Коли їм важко, але вони нічого про не кажуть. Коли в них “усе чікі пікі”, а ти розумієш, шо бляха-муха, це сильно прикрашено, і тебе наповнює вдячністю за все. За всі твої кави, пакунки, подорожі, борщі… Вдячністю і світлом.

Світло живе у мріях про перемогу. У відчутті нашої стійкості як нації, без якої ми б не дожили до сьогоднішнього дня. У гнучкості, коли замість нарікати чи втікати, українці й українки адаптуються, підлаштовуються, жертвують комфортом, вкладають учетверо більше сил в звичні речі, але не зупиняються, не зневірюються, не відступають, не віддають свого. Світло живе в кожному слові підтримки, навіть коли темно. Світло живе в кожному таємному потиску руки там, де його не чекали.

Усі ми — світляки одні одним, треба тільки не забувати підзаряджати власну батарейку. Від мережі любові. Від акумулятора перепочинку. Від дрібних малих речей, які бережуть ментальну зозульку і приносять радість. Ця дорóга довга, але великий шмат подолано. Гляньте, як він сяє за нашими плечима.

І світімо далі, будь ласка. 

Наталя ВАЛЕВСЬКА, редактор англійської версії “Цензор.НЕТ, Джерело: https://censor.net/ua/b3387721 (18.12.2022р).

Схожі повідомлення

Договір суборенди земельних ділянок сільськогосподарського призначення в умовах воєнного стану

admin2

Як вибрати вхідні металеві двері?

admin

Що таке трансфер і чим він відрізняється від таксі?

admin

Внаслідок влучання російської ракети в житловий будинок у Києві загинула журналістка Віра Гирич. ФОТО

admin3

Як проводити технологічну обробку пиломатеріалів

admin

Важливість друку етикеток

admin

Залишити коментар