Резонанс
Історія українського солдата, якого образили у потязі через нібито поганий запах, нагадала мені іншу історію.
У 2008 році я летів внутрішнім рейсом у США між двома штатами.
Коли всі зайняли свої місця, стюардеса оголосила: “Шановні пасажири, сьогодні з нами на борту перебувають четверо військових, які повертаються додому з війни. Давайте подякуємо їм за їхню службу, привітавши оплесками”.
Весь (!) літак аплодував. Це був дуже людяний жест вдячності.
Швидше за все, вони поверталися у той час з Іраку. Але навіть різне ставлення в американському суспільстві до тієї війни не вплинуло на шану до військових.
І це правильно: солдат заслуговує на повагу безвідносно до будь-якого контексту – політики, соціального статусу, культурних, естетичних чи ароматичних переконань.
В Україні повага до солдата має бути поза будь-яким контекстом, якщо ти українець і це український солдат.
Складно встановити всі деталі цієї історії, але прочитавши все, що наразі про неї відомо, висловлюю свою вдячність та повагу до українського солдата, Віктора Івановича Якименка. Я бажаю йому гарно провести відпустку з рідними, до яких він повернувся з Донбасу.
Мій знак поваги #ЗавдякиТобі — для нього та його побратимів.
Саме завдяки їм ми всі живемо у вільній та незалежній Україні. І ті, хто трапився на його шляху в цьому потязі та не пройшов тест на звичайну людську гідність та вдячність, забули, що теж їздять в поїзді завдяки їм. Причому працівники УЗ себе повели професійно. Судячи з усього, проблема аж ніяк не в них, а якраз в сусідах військового, яким щось там нібито «тхнуло».
Тхне не від солдата, а від тих, хто його зневажає.
Наша спільна справа – виховати в суспільстві принаймні таку ж повагу до наших солдатів, яку виховали у США щодо своїх.
Дмитро КУЛЕБА
