Нотатки про презентацію одноіменного роману – фантастики, про незвичайну поетку, мисткиню і особистість та про її незвичайну сім’ю
Насамперед, про вкрай важливий, на мою думку, штрих до сценарію, який витворив загальне диво – полотно: презентація книги Ольги Берези «Рейчел та родина Берешів» вийшла далеко за межі обговорення першого прозового твору в оригінальній творчості відомої української поетки, яка, на щастя, мешкає у Новому Роздолі. І завдячуючи насамперед організаторці події, директорці міської бібліотечної системи, до слова, теж знаної поетки, Галини Приріз, формат презентації, яка відбулася у п’ятницю, 19 серпня, напрочуд органічно перетворився у жанр «Літературне часовиння» – своєрідний творчо–біографічний зріз дотеперішнього буття Ольги Берези. Як на мене, не тільки поетки, мисткині, а з виходом у світ «Рейчел», ще й майстрині новочасної прози, а в першу чергу – унікального явища у літературному процесі сучасності, яка підпорядкувала усе своє життя реалізації свого призначення – засобами віршованого та прозового словотворення допомагати людям відчувати себе найвищою земною цінністю. І своєю місією Ольга Береза нагадує геніальну поетку Ліну Костенко, яка, до слова, теж написала прозовий твір «Записки українського самашедшого».
А тепер – про літературне часовиння з Ольгою Березою, виданими її книгами, її обдарованими Божими талантами діточками та про її чоловіка Віталія, на мою думку, теж унікального у розумінні того, що доля поєднала його у подружньому союзі з незвичайною чарівною і красивою жінкою, незвичайною матір’ю та дружиною, незвичайно талановитою у всьому особистістю. А тому він як лицар підклав плече під тягар дружининого покликання і вони спільно вирощують і пожинають рясні (і талановиті) плоди своєї життєвої ниви.
Отже, відкриваючи літературне часовиння, Галина Приріз вишуканими вступними словами представила винуватицю торжества : «Хочу представити вам неймовірну жінку, яку давно знаю, люблю і шаную за її виняткові обдарування і таланти, як, власне, кожен із тут присутніх. Отже, прошу знайомитись – Ольга Береза – новороздільчанка, уродженка села Устя, що на Миколаївщині, майстриня, поетеса, літераторка, мама, кохана дружина, світла усміхнена жінка, що випромінює і заряджає прекрасним оточуючих. Яка щоразу досягає нових вершин у своїй творчості. І сьогоднішня презентація – саме і є підтвердженням її літературного поступу».
Утім, за мить до презентації книги Ольги Берези «Рейчел та родина Берешів» та поринання у дивний світ її багатогранної творчості, Галина Приріз дарує пані Олі символічний чарівний ключ, який сьогодні відкриває перед посвяченим загалом вхід у світ мисткині, де знаходяться Божі дари – її таланти, які вона леліє і огранює до досконалих форм і дарує світові, людям. «Так є насправді, бо знаю Олю як поетесу, майстриню, хусткувальницю, а з виходом друком її роману з елементами «фентезі» «Рейчел та родина Берешів», ще й як майстриню прозового жанру, – захоплено говорить Галина Василівна. – Впевнена, що сьогоднішня наша зустріч з цією незвичайно обдарованою особистістю, розмова про творчість Олі Берези, також сподіваємося, що з її уст почуємо не тільки про передумови написання книги «Рейчел та родина Берешів», а й про «творчу лабораторією» знаної мисткині і літераторки, занурить нас у світ прекрасного і принесе усім естетичну насолоду Саме тому, аби охопити такий потужний пласт творчого шляху Ольги Берези, ми і вирішили провести презентацію у дещо ширшому форматі, назвавши її «Літературне часовиння «А мрії словами шепочуть вуста».
І ось до загалу мовить Ольга БЕРЕЗА : «Слава Ісусу Христу! Я щиро вітаю вас із цим гарним святковим днем і насамперед хочу щиро подякувати вам усім разом і кожному зокрема, що ви знайшли можливість і час, аби прийти до цієї гостинної бібліотеки, щоб розділити зі мною велику радість. Особлива подяка працівникам бібліотеки і уклінно сердечно дякую нашим захисникам, нашим воїнам, які своїми долонями, своїми крилами тримають над нами мирне небо і, власне, саме завдяки їм ми маємо можливість тут гуртуватися. Ми можемо працювати, ми можемо підтримувати економіку України, а ще видавати українські книги. Бо, власне, українська книга, це є теж зброя проти російського агресора. Отже, рушаймо…».
Згодом впродовж двох годин світлиця бібліотеки стала простором, де відбувалося захоплююче дійство, у якому головна героїня, Ольга Береза щиро і радісно ділилася з присутніми, як із сокровенним, про історію написання своїх поезій, видані поетичні збірки та прозовий твір «Рейчел та родина Берешів». Слід додати, що натепер творчий доробок пані Олі доволі вагомий, це, зокрема, видані чотири книги: «Аграфка для янгола» (презентація теж відбувалася у бібліотеці), «Поза нормою» та, власне, «Рейчел та родина Берешів». Також поезії Ольга Берези публікувалися на сторінках літературних газет, журналів, альманасі «Рідна. Незалежна. Єдина» і у добірці «Птиці з рідного гнізда». Ольга Береза – учасниця літературних гуртків «Лелітки» (м. Стрий) та новороздільського літературного креденсу «Барви».
Варто відзначити застосований організаторами презентації напрочуд вдалий фрагмент сценарію, який сприяв повнішу розкриттю неординарної особистості Ольги Берези: кожна з бібліотекарок, які брали участь у презентації, професійно, ненав’язливо, але наполегливо виконували цікаву місію, яка дуже усім припала до вподоби. Зокрема, Ольга Кондратенко проникливо зіграла мізансцену про книгу, яку загорнула у полотно – тканину, котру виростила наша земля; Стефанія Дербіж прискіпливими запитаннями до Ольги Берези спонукала візаві до відвертих відповідей про себе, свою сім’ю – чоловіка, обдарованих діток – донечку та двох синів, про свої творчі роботи, які для неї теж є «дітьми», про закулісся своєї творчості, навіть про її гастрономічні смаки, інші уподобання; Ганна Сімонова зберегла кожну мить «літературного часовиння» у фотосвітлинах; Романна Валиликів як берегиня кожного з присутніх, які прибули у бібліотеку на презентацію, опікувалася, аби чисельна аудиторія комфортно розмістилася у світлиці, втамувала спрагу мінеральною водою (бо ж спека того дня була ще та).
Про глибокі враження від прочитаної книги із захопленням та пієтетом до авторки оповідала Галина Приріз, яка принагідно попрохала Ольгу Березу розказати, як і коли виник задум написати перший прозовий твір. Як виявилося в ході оповіді пані Олі, навіть це нагадувало захоплюючий сюжет. Ось послухаймо :«Насправді це сталося випадково, хоча ані я, ані головна героїня цієї книги не віримо у випадковості. Отже, все почалося у 2003 році, коли моєму синові Андрієві ( на презентації він був також у якості фотографа, а також співавтора виданих маминих творів як художник – І. Б. ) було трішки більше 2 років. І вкладаючи ввечері його спати, я йому оповідала казочки, він з цікавістю слухав, проте не засинав, а просив розповідати йому далі. До речі, син вже у 2-річному віці дуже добре розмовляв, формулюючи речення. На той час моїй старшій донечці Анастасії було 10 років (на жаль, вона не змогла сьогодні прибути на презентацію, оскільки навчається в Івано – Франківську, але просила усім передати вітання) і в неї була лялька, яку їй з відрядження привіз татусь. І Настя вірила, що її лялька все чує, все бачить і все розуміє. Тому донечка постійно ділилася з нею таємницями. І коли ми кудись відлучалися з дому, Настя ставила ляльку на підвіконня і вони разом дивилися у вікно. Потім вона розповідала нам, що та лялька бачила і чула. І ось одного разу син, якому не спалося, вже далеко за північ, каже мені, мовляв, в нас є лялька, яка все бачить і чує, тому розкажи мені, що саме вона бачить і чує. І це був мій час: я оповідала синові все, що мені фантазувалося в уяві, видаючи це за ляльчині видіння. А коли син засинав, я ішла в іншу кімнату і записувала в зошит все, що йому розповідала. І заснула о годині 5-й. А коли прокинулася, то бачу, що Настя, яка мала іти до школи, захоплено читає рукопис. З цього, власне, і почалося написання книги «Рейчел і родина Берешів», але тоді я і гадки не мала, що так буде. Хоча постійно писала нові історії, котрі «бачила» лялька. І так впродовж майже восьми років. Аж у 2012 році, коли нарешті я придбала перший персональний комп’ютер і оволоділа програмою «ворд», я почала набирати текст, звісно, опрацьовуючи та вносячи певні зміни у зміст. Отже, у 2012 році рукопис був набраний у «ворді», а потім ще за декілька років, коли вирішила видати книгу, я почала переосмислювати написане, додаючи нові штрихи, і обирати форму, котра б найбільш пасувала для такого сюжету. І знову вносити корективи, оскільки за стільки часу і я в літературному сенсі «помудріла» і «помудріла» моя героїня.
Через декілька років настав найбільш відповідальний період роботи над підготовкою рукопису до видання. Працювала не тільки я, працювали мої редактори, працював художник – ілюстратор, одне слово, усі, хто фахово займається книговидавництвом. А видало мою книгу «Рейчел і родина Берешів» львівське видавництво «Апріорі». До речі, був реальний шанс, аби фінансування видання книги коштом видавництва, яке взяло участь у грантовому конкурсі і держава за підсумками конкурсу вже мала перерахувати відповідні кошти, але, саме в цей період почалося російське широкомасштабне вторгнення в Україну, отож реалізація проєкту була згорнута. І постало складне питання: чи видавати книгу своїм коштом, чи не видавати. І думала собі майже у розпачі: я пройшла такий довгий і незвичайний шлях з написанням книги, а тут трапилася така халепа з фінансуванням через війну. Що ж робити? Ми вирішували на сімейній раді – і вирішили видавати «Рейчел» своїм коштом. А першим моїм читачем і критиком був мій найменший син Юрій. Його зауваження і поради щодо певних фрагментів повісті були точними і влучними – і це мене вражало. І я вдячна Юрію за його вагому участь».
Відповідаючи на одне із чисельних і цікавих запитання головної інтерв’юерки з авторкою презентаційної книги – Галини Приріз, – Ольга Береза коротко розкрила зміст твору, який, до слова, дуже нагадував наведений вище фрагмент про те, що спонукало поетку взятися за написання прози, а на прохання із залу прочитала декілька витягів.
Поміж іншим, Ольга Береза, яка вже відзначала, що «першим читачем і критиком» був її наймолодший син Юрій, з радістю зізналася, що і її старший син Андрій теж тісно дотичний до її творчості. Зокрема, як оригінальний художник – ілюстратор.
Власне, після цього вчителька СШ №2 Надія Миколаївна Цибульська взяла слово і додала своїх вражень про сім’ю Процюків: «Пані Олю, я дуже тішуся, що я вас знаю, що мала честь як класний керівник вчити і старшого сина Андрія, а також і молодшого Юрія. І хочу сказати, що Андрій – це неймовірно талановитий хлопчина, неймовірний учень, а тепер неймовірний легінь. Недарма кажуть, що устами дитини глаголить істина. Я не знаю, коли моя внучка Ніна побачила, як гарно малює Андрій, але одного разу вона мені категорично сказала: «Знаєш, бабусю, коли я виросту, я хочу так малювати як Андрій Процюк». Твій талант, Андрію, запалив її теж до малювання, тепер вона ходить на гурток. За це я щиро дякую, також дякую усій сім’ї Процюків, що ви є, що ви у такий важкий час своїми талантами приносите ближнім світло, яке осяває похмурість буднів. І на сьогоднішній зустрічі ми усі переконалися у цьому, ми пройнялися високими думками, вивищились душею і отримали масу позитивних емоцій. Бажаю вам подальшої наснаги до творчості – Андрієві творити такі незвичайні ілюстрації до книг, а пані Олі створювати нові шедеври».
Власне, сказані слова відображають таку високу оцінку і позитивні враження усіх, хто мав нагоду сливу нагоду бути присутнім на презентації.
І на завершення у корону вшанування рідкісного таланту Ольги Берези ми разом з приятелем – естетом і пошановувачем прекрасного, автором оригінальних текстів міській газеті Володимиром Кукурузою , додаємо власні рефлексії, викликані унікальною поезією пані Олі.
Отже, у публікації пана Володимира «До і про жінок. Весняна елегія», надрукованій у «Віснику Розділля» у №10 за 8 березня 2019 року, є такі рядки:
«…справжня жінка,
Йде з запізненням.
Але як гонорово!
Її відтінки такі витончені,
Мов мармурові.
Ніжна, вишукана та принадна –
Лиш милуйся, лише споглядай.
Яка сильна, яка ж вона владна.
Де ж набрала краси? Не питай.
Досконала у формах та в обрисах,
У дрібницях, у кожній деталі.
Героїня в найкращих живописах,
У легкій ніжно-білій вуалі.
Ольга БЕРЕЗА.
Правда, вражає?! Це написала жінка, котра живе поряд з нами, ходить тими самими вулицями нашого міста, живе нашими буденними проблемами. Членкиня Новороздільського літературного гуртка «Барви», що дії при бібліотеці-філії №1»
Відтоді запам’ятав цей допис пана Володимира, а надто фрагмент: ««Барви» – якесь особливе світовідчуття. З чим співставити? Наприклад, у вас є почуттєва ідея, а в них це вже – матеріалізовано! Витіювато оптимістичне начало, образність, прагнення Краси – це все про них. Світовідчуття в стилі бароко. А бароковість передбачає не схематизм, а «красивість».
Авже ж, шановний друже Влодку, браво – брава (!) за такі точні слова, висловлені два роки тому. Вони стосовно особистості і таланту пані Олі актуальні завжди.
Зізнаюся, і мене проймає і пронизує поезія Ольги Берези до глибини душі. Бо коли читаю вірші пані Олі, мене оповивають миті дивних естетичних відчуттів. Вони викликають асоціації і дивні образи і наче торкаються оголених нервів і болять і навівають радість і якусь невимовну тугу, але оптимістичну, як надія.
І щоразу постають в уяві і магічна пані Оля, і спогади про наше фактично випадкове знайомство з нею та чоловіком Віталієм, і пригадуються окремі рядки з її віршів, що вразили і запам’яталися, і відчуття, яке мене не полишає відтоді, що Ольга Береза – загадкова Дама і Поетка, зустріч з якою, як і читання її творів, щоразу зворушують…
Іван БАСАРАБ
Фото: Андрія та Віталія ПРОЦЮКІВ
