Гортає травень аркуші календаря… Але вони наповнені не весняною радістю, буянням трав, цвітінням конвалій та дивом каштанових свічок. Тепер свічки у церкві, бо усі молимося за мир в Україні. Тепер свічки при дорозі, коли в останню путь місто проводжає Героя-захисника. Радість стала тривогою, а трави – з гірким запахом диму. І не квіти малюють діти, а шлють свої малюнки батькам в окопи зі словами віри, що мир буде, що всі повернуться додому, що батько візьме на руки та міцно-міцно обійме, і мама не буде плакати, й у бабусі з дідусем не так сильно тремтітимуть руки у час молитви. Тому сьогодні не свято Дня міста, а поезія війни, вірші-молитви, рядки болю й сподівання… Віримо, що «ВСЕ Є І БУДЕ УКРАЇНА!»
Цього року травень стишений, обережний та наляканий. Він вслухається у вітер, що виє сиренами повітряної тривоги. Він так обережно вдивляється в обличчя кожного, хто йде містом і прагне огорнути теплом і хоча би на кілька митей подарувати затишок весняної краси. Йому нестерпно боляче бачити очі дітей, що нині живуть в час війни, а чи є далеко від дому, тому й дарує то кульбабовий віночок, то букетик маргариток, а то легкий мотив чудної пісеньки… Та усе це так тихо, аби не сполохати й не повернути дитячі думки у темінь сховищ та зимноту доріг під обстрілами, аби не було страху втратити батьків чи самому загубитися, аби в сон не приходило спалене ліжечко з улюбленим ведмедиком чи лялькою.
Маємо в душі важливі та потрібні слова: Віра, Україна, Захисники, Міць, Правда, Молитва і Перемога. Україна та увесь світ тепер живуть ними. Наше рідне місто є під Божою опікою. Щоденними справами допомагаємо нашим Синам і Донькам, аби вистояли та вберегли нашу країну від ворожої люті. Віримо, що ось-ось і білим птахом прилетить вість: «В Україні мир!»
Тоді ми напишемо поезію радості, Перемоги і Слави Героям!
Галина ПРИРІЗ,
керівник літературного креденсу «БАРВИ»
Ольга БЕРЕЗА
ПЕРЕМОЖЕМО!
Переможемо! Знаю. Бо ця перемога за нами!
Хай наш праведний гнів постирає пітьму навіки.
Україна свята буде горда своїми синами.
І народять чудових дітей українські жінки.
Тут наш світ.
Тут земля наших пращурів, наших нащадків.
Солов’ї вечорами співають найкращі пісні.
Тут наш дім і наш сад.
Через річку вузесенька кладка.
Й журавлі в небесах і жита у полях золоті.
Переможемо! Знаю. Бо дух український озветься.
З діда-прадіда міць пророста в душі нашим синам.
Навертаються люди до Бога, до мови, до серця…
Переможемо! Вірю! По вірі хай буде всім нам!
Світлана ВОЙТОВИЧ
ПІСНЯ ПРО УКРАЇНУ
Схилилось сонечко на гілля калинове,
Трава убралася в вбрання парчове,
Виблискує на ній сльоза-роса –
За українську кращої землі нема.
За тебе, Україно, молюся до Бога,
Щоб не була тернистою твоя дорога.
Літай, голубко й ластівко, у вишині.
Ми покладемо край жорстокій цій війні.
Тумане сивий, заховай солдатів,
Оповий блудом ворогів проклятих –
Нехай горять у пеклі їхні душі.
До перемоги серпень солодить медові груші.
Заколоситься нива золотим колоссям,
І кукурудза розплете гладке волосся,
Зустрінуть матері своїх синів
Країни рідної захисників.
Моя файненька й горда Україно!
Не довго тобі бути ще в руїнах…
Веселка в небі і рясні дощі,
Серця хоробрі й вишиття тобі.
Марія ЗАБЛОЦЬКА
ЖИТТЯ НА ПАУЗІ
Спалені мрії…
скалічені долі…
життя без надії…
прагнення волі…
Обірвана пісня…
сльоза на щоці…
тривога зловісна…
на серці рубці…
Зруйновані стіни…
смерть і вогонь…
у душах руїни…
важкість долонь…
Янгола крила…
тримають броню…
втома скорила…
ночі без сну…
Скинуться берці…
загояться рани…
віра у серці…
молитва мами…
Завтра настане…
сонце зійде…
Перемога за нами…
весна розцвіте…
Галина КАЧАРАБА
МІЙ ОБЕРІГ
Новий Роздоле, місто мого дитинства,
Ти для мене, немов старий добрий Львів,
Що височіє вгорі з Кобзарем мудро-сивим,
З бандурою в руках, з думками із полів.
Ти для мене і долі, й життя оберіг.
Вірю, Господь тебе береже кожну днину
Від фальшивих людей, від далеких доріг,
Від війни, що прийшла в Україну.
Нехай голуби над містом тихо літають
І люди на вулицях знов гомонять
Про Україну, про перемогу її і про славу,
І про Героїв, що не вмирають в серцях.
Бажаю, рідне місто, тобі ясного неба,
Людей привітних, радісних дітей,
Свята в мирі! Як нам цього треба!
У вишиванках вийдемо до площ твоїх, алей!
Леся КОРЖИНСЬКА
ДЕНЬ МІСТА
(під час війни…)
Не до свята твого –
через кляту війну…
Та настане той час –
ми усе відсвяткуєм…
Весна – війна…
Новий Розділ народжений
весною.
Війна – Весна…
Новий Розділ стривожений
війною.
Весна – війна…
Як завжди, зацвіли каштани.
Війна – Весна…
Недобудовані фонтани.
Весна – краса,
війна – жахіття.
У тебе день народження –
бажаєм МИРУ,
ПРОЦВІТАННЯ,
ДОВГОЛІТТЯ.
Сирени, гімн із рупора
лунають.
Коли закінчиться війна,
Роздоле мій,
Тебе достойно привітають.
Усе буде – каштани,
і фонтани…
З війни до рідного Роздолу
повернуться ветерани.
Замість сирени буде музика
лунати.
Наш синьо-жовтий прапор
буде вітер розвівати.
Ольга ЛАБА
ЗАГУБЛЕНИЙ ЗАЙЧИК
Цвіте бузок, колише вітер віти,
Всміхнулось сонечко із неба,
Щасливі в спокої маленькі діти.
Добра і ласки – в цьому їхня є потреба.
Та щось нарушилось у світі –
Світанком враз прийшла війна.
І тут заплакали маленькі діти…
Їм все одно, чия у тому є вина.
Згубився зайчик, вислизнув із рук,
Не вернеться за ним дитинка,
Бо знов сирени про тривогу, звук…
Біжить швиденько до будинку.
І лиш в Роздолі тягне рученята
До світла сонечка, до квітки,
Бо тут в буденний день, як в свято,
Між нашими гуляють зі Сходу дітки.
Бо там лиш вирви й попелище,
Згоріли хати і садочки.
Усе вкраїнське ворог нищить!
Зотліли на деревах і листочки.
Цвіте бузок, весна в розмаю,
Та віщий ворон кряче-кряче…
Діти війни не хочуть!
Співанок хочуть в гаю!
Й мале дитя ніколи хай не плаче.
Михайло ЛЕВИЦЬКИЙ
ГЛИБОКА ВДЯКА
Весна вже літо зустрічала.
Яка прекрасна ця пора!
Ця мить для нас всіх надзвичайна,
Та тут зненацька ця війна!
В пору цю Розділ святкує
І в календар собі вписав,
Та не до свята роздільчанам…
Ворог втрати нам завдав!
Гнітюче виють в нас сирени,
Сумні обличчя в роздільчан.
Герої, рідні хлопці мої,
Низько кланяємось вам!
Безсмертний подвиг ваш, Герої, –
Ви Україну вберегли!
Ми доконаєм супостата!
Глибока вдяка вам, Сини!
Мирослава ОЛІЙНИК
(БУЧКІВСЬКА)
МОЛИТВА
Болить душа
Здається, вигорає
На цілий світ
Моя земля волає:
Почуй нас, Боже…
Мені болять
Страшні кругом руїни
Орда прийшла
В квітучу Україну…
Почуй нас, Боже…
Немає слів –
Усі слова зотліли
Тобі ще, земле,
Так ніколи не боліло…
Почуй нас, Боже…
Новий Роздоле,
Рідні стіни –
Хай обминають тебе міни –
Почуй нас, Боже…
Та в нас лише одна дорога –
На нас чекає Перемога…
Почуй нас, Боже,
І прости…
Людмила ОПРИСКО
МОЄ МІСТО
Новий Розділ – це мрій колиска,
Дитинство й юність тут пройшли.
Ось в’ється стежка росяниста
У ліс, в поля і у сади.
Слова любові і подяки
В своєму серці збережу.
І кожну вулицю й доріжку
Із пам’яті я не зітру.
Та лютий ворог нищить землю,
Мою прекрасну і святу.
Нехай Господь нам допоможе
Здолати цю біду тяжку.
Хай запанують мир і щастя
У нашій рідній стороні,
Щоб повернулись в свою хату
Всі, хто в далекій чужині.
Нехай батьки діждуться сина –
Серця і душі їх болять.
Хай Бог і Матінка Пречиста
Нас збережуть і захистять.
І знов зрадіє моє місто,
І витруть сльози матері,
І заживем спокійно й гідно
На рідній матінці-землі.
Марія ПРОХИРА
ЛЮБІМ ЖИТТЯ
У нас свято в
Новому Роздолі –
День міста будем
відзначати.
Про тебе, моє рідне місто,
Я хочу вірша написати.
Спочатку щиро помолімося
За воїнів, що
захищають нас,
І тим Героям поклонімося,
Котрі живуть в
наших серцях.
Просімо разом у Бога ласки,
Щоб захистив села і міста.
Нехай прийде та
мрія наша –
Вже закінчилась війна!
Люблю тебе,
Новий Роздоле,
Тихенькі вулиці твої.
Любім життя – то
наша доля.
Сади цвітуть хай на землі.
Ангеліна П’ЄХ
МОЯ ВЕСНА
Моя весна була такою:
До сонця пролісок моргнув,
Сніг розтопився водограєм
І навкруги пташиний шум.
Тюльпан підняв голівку вгору
І пелюстками привітав,
Півонія разом зі мною
Радіє з сонячних заграв!
Але весна тепер не тая,
Весна сумна і без чару,
Весна без щастя і без маю,
Що супроводжує війну!
Де сонце вмилося сльозами,
Де вітер стогін пронесе,
Де грізно грім гримить
над нами
І сірим смутком злива ллє!
НЕ хочу я весни такої!
НЕ хочу я сирен виття!
Я ХОЧУ неба голубого
І жовтих соняхів життя!
Галина ПРИРІЗ
ІДЕ НОВИМ РОЗДОЛОМ…
Іде Новим Роздолом
травень…
Смуток й тривога у серці.
Святковості немає оправи,
Бо радість війною обдерта.
Іде Новим Роздолом війна…
Від біди вбережи Ти нас,Боже!
Голосять і матір, й дитя!..
Захисникові дім рідний
поможе.
Іде Новим Роздолом дитя…
Малюнок несе про Україну!
Синьо-жовта барва
у ньому сія
І квіти, що Ангел із Неба
насіяв…
Ітиме Новим Роздолом
ще й мир…
Нам фонтан заспіває
травнево!
Радість і пам’ять
ітимуть, повір!
І ми, роздільчани,
до нього прийдемо!
Іде Новим Роздолом
життя…
Молитва й надія у ньому.
За руку веде майбуття
І віру провадить додому.
Іде Новим Роздолом слово…
Наша правда, воля і щирість.
Веде проспектом Перемогу,
А з нею славу і гордість
із миром!
Марія РЕМЕЗ
ТАК БУДЕ
Встало сонечко над містом,
Одягло з роси намисто.
Ой, яка краса!
Нарядилось в вишиванку,
Усміхнулось на світанку
Ясно в небесах.
У Новім Роздолі тиша,
Вітер листячко колише,
На каштанах цвіт…
А озерця – очі сині
Виглядають у долині
З-між зелених віт.
Так було… Не цінувалось,
Поки горе не припхалось,
Не знали біди.
Нині щиро просим Бога,
Щоб повітряні тривоги
Зникли назавжди!
Щоби чорні хустки мами
В небуття повикидали.
Не згоїти ран!
Відбудуємо руїни,
Лиш забрався б з України
Путінський тиран!
Знов на личенько дитяче,
Що від горя нині плаче,
Посмішка зійде.
Нас тяжкі війни дороги
Приведуть до перемоги.
Вірим – так буде!
Зоряна ХАРЧЕНКО
ЗАВТРА ДОДОМУ
Вже завтра додому,
де пахне черемха,
Де світло, спокійно
і липи цвітуть,
Всі завтра додому
їдем здалека
Туди,де вночі лише
зорі падуть.
Не рвуться гранати,
не гарчать кулемети,
Не треба ховатись
в підвалах сирих.
Всі їдем додому,
рахуючи метри
Й веземо валізу
вражень нових.
Вже завтра додому –
до батька,чи брата,
До друга, коханого,
чи дідуся…
Всі їдем додому життя
відновляти
І буде країна квітуча й нова!
Юрій ШЕВЧУК
НА ФІНІШІ МАРНИХ ЕПОХ
Не може сила силу
подолати,
Допоки не пізнає сутності
буття:
В химерних пошуках свободи
не пізнати,
Де усвідомлення про
необхідність співжиття.
Зі Слова Бога про
причину знаєм:
Відколи лихо між людьми
пішло –
Людина над людиною
запанувала,
Хоч права їй до
цього не дано…
Даремні вигадки
про вищі раси,
Нікчемні возвеличення
родів –
Ми до сьогодні ворога
не бачим,
Що нас до рабства довести
зумів.
У нього армія послушних
гномів,
Що силою брехні плодили
королів.
Для темних мас дали
міфічних богів:
О, як їх гордий дух
без міри знахабнів!
Аж поки не дізнаємось причини,
В безсилій люті не покинем
меч,
Не на словах – на ділі
за Христом підемо,
І діти Юди нам не злізуть
з плеч…
Як нам далеко ще до
справжньої любові,
Ще скільки жертв на вівтар
положить –
Аби орду сліпу звільнити
із неволі,
Щоб кожен знав про право
вічно жить!
Лише духовна перемога
нам поможе.
Почнемо з себе, без
філософів і шахраїв:
Коли ми інших поважати
зможем,
Щоб зникли орди
«визволителів» і глитаїв.
