Колись у мене був найкращий по згуртованості клас. Золоті діти! Золоті батьки, бо дбали про дітей. Науку «гризли», на полях восени трудились відмінно, слухняність була на висоті (це особисто і за себе кажу). Це був спецклас по спорту – 30 футболістів і 14 волейболісток. Успіхи учнів з цього класного класу зашкалювали. Тренер з волейболу для дівчаток (він і понині видатний тренер!) С. М. Краснопольський, а от чудовий тренер з футболу – І. М. Попідоха – вже відійшов у вічність.
Як класний керівник я вносила свою лепту у розквіт спецкласу. Саме тому «мої діти» і понині не покидають мене. Чуйні, ладні, щирі (не пияки і не забіяки в сім’ях), вони, одружившись – вийшовши заміж, виростили прекрасних власних дітей (утім, не хочу помилитись, тож може бути і мізерний виняток для мене невідомий). Мало хто з них вештається без роботи або ж сидить вдома.
Все було і є начебто непогано, проте несподівані страшні випадки забирають на той світ усіх – і старих, і 30-40-річних….
Тиждень тому загинув у дорожній катастрофі на міжнародній автомагістралі «Ужгород – Львів» Руслан МОСТОВИЙ. Він мав стопроцентний талант футболіста, який яскраво проявився, коли Руслан ще був школяриком, а з роками дорослішання став відомим гравцем і в Новому Роздолі, і у Львові, і за кордоном.
У пам’яті зринає незабутній спогад про той славний клас і Руслана Мостового…1987-й рік. У Новий Розділ із Москви, де відбулася фінальна гра І Всесоюзного турніру з міні-футболу на призи газети «Пионерская правда», із золотими медалями переможців на чолі з капітаном команди Русланом Мостовим повертаються футболісти Новорозділської СШ №5. Вони радісні і щасливі, вони тріумфують. А разом з ними і я, класна керівничка.
Згодом Руслан Іванович перейшов на тренерську роботу. Після кільканадцяти років роботи за кордоном трудився у тренерському штабі у одному з львівських клубів. На життєвому шляху стрінув красиву даму серця, а після одруження у них народилася прекрасна донечка, яку щасливі батьки назвали Інгою. До речі, Інга за спортивними уподобаннями, як кажуть, вдалася у батька і натепер є воротарем команди вищої ліги жіночого футболу України «Житлобуд» з Харкова, яка цьогоріч виступає у Лізі чемпіонів Європи.
…І враз у лічені хвилини Руслан покинув білий світ, батьків, сім’ю та донечку, яку любив понад усе. Ніхто не чекав такого жахливого фіналу успішної людини…
Хтось із новороздільців одразу дізнався про смертельну автокатастрофу, інші дізналися пізніше. Наскільки мені відомо, на похороні Руслана у с. Сокільники були відомі новороздільські тренери та деякі футболісти, його ровесники та однокласники.
Тож плакали ми цього дня, крім тих, хто проводжав Руслана в останню путь, наодинці. Я досі не можу позбутися стресу від страшної трагедії, яка забрала життя Руслана.
Щире співчуття батькам – золотим батькам золотої дитини – учня мого золотого спецкласу по спорту. Оце і все, що можна сказати, а поправити неможливо.
Валентина КОСІВ
Русла́н Іва́нович МОСТОВИЙ (витяг із ВІКІПЕДІЇ)
(нар. 2 червня 1974, Львів — 26 листопада 2021)[2] — український тренер, раніше — футболіст, який грав на позиції захисника у ФК «Львів», «Спартаку» (Нальчик) та низці українських клубів, і футзаліст «України» (Львів).
Останній сезон радянського футболу, 1991, провів у складі «Карпат» (Кам’янка-Бузька) у Другій лізі.
У 1992—2000 роках виступав за нижчолігові «Авангард» (Жидачів), ФК «Львів», «Кристал» (Чортків), ФК «Тисмениця», «Поділля» (Хмельницький), «Техно-Центр» (Рогатин) та вищолігове «Прикарпаття» (Івано-Франківськ).
На початку 2001 року перейшов до російського «Спартака» (Нальчик), який виступав у Першому дивізіоні. Мостовий став одним із лідерів команди, за підсумками першості 2005 разом із командою вийшов до Прем’єр-ліги Росії. Був капітаном команди, його визнано найкращим гравцем клубу сезону 2006. Після завершення контракту зі «Спартаком» гравець їздив на зимові збори з командою в січні 2007[4], але згодом таки покинув команду й сезон 2007 провів у команді Прем’єр-ліги Росії «Том» (Томськ).
2008 року повернувся до України, виступав за першолігові команди: «Прикарпаття» (Івано-Франківськ), «Волинь» (Луцьк), «Закарпаття» (Ужгород), «Енергетик» (Бурштин). З осені 2011 року — у першоліговому ФК «Львів», де був найстаршим гравцем і капітаном колективу, середній вік якого становив 21 рік. 2012 року клуб припинив існування, а наступний рік Мостовий провів у першій лізі Львівської області за команду «Зоря» (Городиславичі). 2014 року виступав у Прем’єр-лізі області за «Авангард» (Жидачів).
З початку 2015 року був головним тренером ФК «Миколаїв» (Львівська область), з липня — головним тренером клубу «Острів» (Чорний Острів), з яким посів 7-е місце у Прем’єр-лізі Львівщини.
Улітку 2016 року ввійшов до тренерського штабу відновленого ФК «Львів»[5]. На початку листопада того ж року офіційно очолив винниківський «Рух»[6].
26 листопада 2021 року трагічно загинув після дорожньо – транспортної пригоди поблизу міста Стрий у Львівській області.
