Ох, вже і наполегливим виявився учень 5-го класу ЗОШ №3 Роман СЕМЕГЕН, коли випадково познайомився з репортером «ВР» під час фотографування чудового концерту, який подарували містянам вуличні музиканти з Вінниці – батько і син Валерій та Владислав Гуменюки, облаштувавши на бруківці просто неба побіля привітного магазинчика «Янтар», що навпроти центральної площі, імпровізовану сцену.
Дізнавшись, що працюю у газеті, Роман своєю чергою щиро повідомив, що він теж трішки «репортер», бо подає свої фотографії у соцмережах, а також присутній у безкоштовному сервісі Google. Власне, відтоді і «пересікаємося» на різноманітних заходах, самовіддано «знимкуючи» події, що відбуваються у місті ( як от, наприклад, відзначення Дня захисника та захисниці України, Дню українського козацтва, святу Пресвятої Богородиці та 79-річчю створення УПА та товариський матч ветеранів ФК «Рух (м. Львів) – ФК «Хімік»).
А нещодавно Роман по – вайберу надіслав фотографії протермінованих продуктових виробів , які реалізуються у деяких міських маркетах. А по – мобільному навіть зізнався, що йому якийсь «дядько» із магазину, почувши від хлопчини, що він співпрацює з «Вісником Розділля», навіть багатозначно попередив, мовляв, за це можна і поплатитися. Хтозна, може, це так він пожартував, але після цього випадку Роман скрупульозно розпитував, за якими правилами виконується репортерська робота. Доводилось пояснювати на прикладі його фотографій із протермінованими продуктами: 1) такі тематичні фотофакти повинні супроводжуватися коментарем, де і в який час зафіксовано це порушення; 2) також слід взяти коментар у представника магазину про вказаний факт, з’ясувати, чому таке стало можливим – або через недогляд, або, можливо, протермінований товар не підлягав реалізації, а акумулювався на окремій полиці, наприклад, для повернення чи списання, чого не помітив фотограф. Бо інакше до медіавидання, яке помістило схожі фотофакти без достатніх доказів та коментарів, власники торговельного підприємства можуть висунути відповідні вимоги – як от, наприклад, спростування, а у окремих випадках – і звернення у відповідні органи за несправедливе нанесення «матеріальної шкоди та ділової репутації». А ще бажано, аби репортер був повнолітнім, а також мав посвідчення, принаймні, позаштатного кореспондента. Утім, у соцмережах інші правила, там, як кажуть, воля вольная для польоту фантазії, географії дописів та власних тлумачень подій.
Схоже, що Роман, як мовиться, зробив відповідні висновки та вловив різницю між паперової газетою та ФБ-ешногуглівськими мережами. Утім, принагідно, висловив бажання побувати у редакції, познайомитися з працівниками і подивитися на газетний процес. Звісно, такому проханню важко було відмовити.
Нещодавно Роман завітав у редакцію і вочевидь побачив «газетну кухню». Ваш автор зафіксував цей момент на фото: заступник редактора Віра Власюк та дизайнер і оператор комп’ютерної верстки Роман Зощенко. Хтозна, можливо, цей візити у майбутньому вплине на вибір Романом професії. Утім, не факт, бо, у дитинстві я мріяв стати моряком і рибалкою. Натомість – став газетярем…
Іван БАСАРАБ
