Вперше гурт мандрівних музикантів з Вінниці, батько і син Валерій та Владислав Гуменюки, співав для новороздільців, облаштувавши на бруківці «сцену» неподалік центральної площі ( на розі неподалік магазинів «Янтар», «Євросекондхенд» та аптеки), на початку липня.
Тоді їхній понад 4-годинний виступ полонив серця усіх, хто у той момент опинився у цій частині міста. Пісні про українсько – російську війну, про фронтове побратимство, про любов і вірність, навіть відомі давні вітчизняні «хіти» проймали душу і тіло до мурашок під шкірою, викликали світлі емоції і гордість за рідний край.
Багато людей, слухаючи просто неба концерт, цікавились, звідки у місто приїхали незвичайні мандрівні музики – оригінальні і манерою співу, і актуальним репертуаром, і, власне, своїм виглядом. Старший музика – із проникливим поглядом сірих очей, із обвітреним обличчям, посіченим чисельними зморшками, у спортивному одязі, проте у шапці – «мазепинці», який сумовито співав, вправно підбираючи акорди на гітарі, і його молодший колега – юнак із тонкими інтелігентними рисами і богемною борідкою, який грав на електронних ударних інструментах («перкусії»). На прохання аудиторії, репортер «Вісника Розділля», познайомившись із «артистами», з’ясував, що вони родом з Вінниці, у шкільні роки навчалися у музичній школі, а батько Валерій – ще й в музучилищі. Потім син вивчився на програміста. А пан Валерій з дев’ять років грав на органі у костелах Вінничини (там чимало місцевих мешканців є римо – католиками). До слова, сім’я Гуменюків музично – богемна, а донечка – професійна скрипалька. Власне, і сестра пана Валерія майже тієї ж «митецької породи» – вивчилася на скульптора і досі працює за фахом.
А спонукав батька і сина стати «мандрівними музикантами» … новітній російський імперіалізм, який проявився у віроломно розв’язаній агресії проти України, анексії Криму та окупації частини Донбасу. Восени 2014-го 56-річний Валерій за покликом сумління добровільно звернувся у місцевий військкомат із наміром підписати контракт на службу у Збройних Силах України. Проте прискіпливі лікарі під час медогляду виявили у нього низку болячок, а тому встановили вердикт, що «за станом здоров’я» він не може бути військовослужбовцем. Пан Валерій і досі гнівається на «ескулапів».
А далі якось мимоволі прийшла ідея «сколотити» сімейний гурт – і у форматі «мандрівних музикантів» концертувати містами України і співати пісні, які б «живили» слухачів і гарними бадьорими емоціями, і водночас підносили б «бойовий дух» нескореної української нації. І вже перші успішні концерти, які викликали позитивну і вдячну реакція людей, підтвердили, що пан Валерій таки по- своєму прислужується «українській справі», хоча і не зброєю, а словом і піснею.
З того часу, тобто із 20215 року, відколи вони бувалим «бусиком» вояжують Україною ( часто бувають і на Заході), вінницькі мандрівні музиканти відвідали багато міст, дали сотні концертів просто неба, відчули приємні миті визнання, а головне – суспільної запотребованості. А що ще треба справжнім музикантам.!…
Сьогодні, у вівторок, 21 вересня, почувши зі сторони площі знайомий спів і мою улюблену пісню української групи «Еней» з Польщі «Біля тополі», відразу здогадався, що мандрівні музиканти з Вінниці знову приїхали у Новий Розділ, тож хутко поспішив на звуки щемної мелодії. Утім, грав на гітарі і співав тільки пан Валерій. Зустріч була теплою, наче ми давні друзі. А розмова – короткою, бо аудиторія «підганяла», мовляв, ще наговоритеся, нехай «артист» співає. Звісно, довелося послухатися. Можу тільки додати, що син Владислав цього разу не зміг супроводжувати батька, бо працює програмістом, а виступав з ним раніше, коли була відпустка.
Утім, і самотужки Валерій Гуменюк викликав ажіотаж і захоплення присутніх – він душевно і з гідністю співав для них, він співав для України, він співав для перемоги….
Іван БАСАРАБ
