16.5 C
Lviv
28.11.2021
Новороздільська ОТГ

Світлій пам’яті новороздільця Василя ГУПАЛА

Від неділі, 25 липня, Новий Розділ став меншим – відійшов у Вічність Василь ГУПАЛО. Людина, настільки близька мені по духу, що просто не можу писати слово співчуття як редактор, а пишу, як новорозділець, якого  матінка-доля років із 60 – т тому звела із цією непересічною особистістю.  

Василь Гупало –  яскравий і самобутній символ покоління містян, народжених у перші  місяці-роки спорудження перших житлових будинків Нового Роздолу, перших  виробничих корпусів сірчаного комбінату, перших об’єктів соціальної інфраструктури.

У ті далекі роки становлення Нового Роздолу наше покоління (я всього на 3 роки старший від Василя Гупала) – це була  воістину неймовірно енергійна, галаслива і незнищенна генерація дітей, які, поки батьки трудилися  на підприємствах (переважно,  по змінах, а тому  мали надто недостатньо часу, аби класично виховувати своїх любих  хлопчиків і дівчаток слухняними і з добрими манерами),  формувалися у своєму особливому середовищі  – на «своїх» кварталах, котрі були початковим майданчиком подальшого  становлення особистостей.

 З роками чимало з цих «дітей асфальту» сповна реалізували себе як відомі особистості, не має значення, у яких сферах: чи на виробництві, чи на чиновницькому поприщі, у владі, освітянстві, спорті чи науці, чи  інших царинах і нішах буття. І всі вони  досі  трепетно зберігають пам’ять про свої квартали, до певної міри свої  «малі батьківщини».

І якщо згадувати ті незабутні  часи, то Василь Гупало – «родом» з 9-го кварталу, нашого найкращого кварталу (бо ж і я звідти теж) – вже змалку відзначався  лідерськими рисами, а вже ближче до юнацьких літ ми однозначно визнавали його як квартального авторитета, рішучого, сміливого, справедливого, який не боїться брати на себе відповідальність. Відтоді він пройшов чимало випробувань на міцність свого статусу і має чимало шрамів – і на тілі, і на серці. Така вже доля стрімчака.

Василь Теодорович неодноразово своїми вчинками підтверджував вказані характеристики. Повірте, якби згадувати такі випадки, то це зайняло б у дописі надто багато місця.

Саме таким Василь Гупало запам’ятався усім, кого обставини звели з ним у життєвому коло- оберті.

Минулої неділі пізно ввечері у реанімаційному відділенні Новороздільської  лікарні перестало битися велике серце великої людини. Символічно, що до шпиталю Василя Теодоровича  доправив автівкою його шкільний однокласник, найкращий друг та кум Михайло Сохан. Лікарі зробили все можливе, але нитка життя враз увірвалася. Коли сумна звістка облетіла місто, багатьом здавалося малоймовірним, що людина такої могутньої статури  відійшла у Вічність у віці 62 роки. Бо мало хто знав, що Василь Теодорович цієї весни перехворів «ковідом», а ще раніше мав певні проблеми із здоров’ям.

Проте він ніколи нікому не скаржився ні на що, за жодних обставин. Він був таким, яким його виховали батьки, репресовані сталінським режимом за націоналістичну діяльність. Насамперед – самостійним, здатним дати раду і собі, і своїй сім’ї, патріотом свого краю, виваженим і відповідальним. До формування особистості додалися, окрім батьківської науки,  –  вулиця,   школа, Ужгородський  університет.

 Він був добрим сім’янином, понад усе любив свою дружину – однокласницю Наталю, своїх донечок Оксану та Юлю, а як кожен дідусь – найбільше своїх п’ятьох онуків.

А ще він понад усе любив Україну (як у відомій пісні «На могилі моїй посадіть яворину») і друзів.

…Важко даються рядки і я знаю чому – це друг дитинства Василь (Вася, Васья), побратим і товариш Василь Гупало звідти тихо стримує мене, я це знаю точно, бо він ніколи не любив зайвого пафосу, а поважав в людях відвертість та щирість.

І вони переважно віддячували взаємністю. Але хто  в цьому світі без гріха! Василь добре знав цю істину, тому пробачав і друзям, які інколи переходили червоні лінії, і недругам (особливо у будуччину мером, коли декілька молодих депутатів нещадно гамселили його «незлим тихим словом», бо він, бачте, не підтримав їхнього якогось «проєкту»). До слова, на велелюдний похорон прийшли віддати останню шану поваги Василю Гупалу і ті, про кого згадав вище. Вони  вміють шанувати сильних духом і широкої душі  особистостей, хай би якою протилежною була їхня позиція щодо того чи іншого питання.

Якщо згадувати період, коли Василь Гупало був міським головою, то йому вдалося сформувати міцну команду однодумців, яка в умовах недосконалого  законодавства про місцеве самоврядування, куцого на фінанси міського бюджету,  послідовно вирішувала поточні завдання. Еге ж, заради справедливості слід сказати, що саме з цієї причини не всі проблеми міської господарки  вдавалося виконати. Василь Теодорович розумів, що тут він безсилий, тому стоїчно терпів критичні висловлювання містян  на адресу міської ради на окремих зібраннях ( власне, на такий «прийом»  приречений кожний міський голова). Він бо ж розумів, як важко переконати людей, що позитивно вирішувати окремі недоліки  у міській господарці «заважають» деякі недолугі положення  чинного законодавства. Як на мене, саме тому Василь Теодорович відмовився балотуватися на посаду міського голови  на виборах наступної каденції. Тому що посада для нього не була самоціллю, а засобом сприяти громаді, розвитку міста.

І повертаючись до витоків. Декілька десятків літ Василь Теодорович із сім’єю живе у приватному будинку поблизу Мелехова, який із батьком терпеливо  споруджував, починаючи від фундаменту. Звісно, відтоді на рідному кварталі бував нечасто. Бо ж і своїх клопотів «людини на заслуженому відпочинку» вистачало. Але щоразу під час зустрічей  розпитував, як там наш 9-й квартал, скільки ще «автохтонів» залишилося, тощо. І щоразу телефонував, чи правда, що відійшов у вічність хтось із наших, квартальних. І почувши, що, на жаль, так і є, по паузі промовляв:  невблаганно  минає і час,  і ми минаємось, тож треба зустрітися з тими, хто ще залишився, погомоніти, згадати, коли і ми, і дерева на кварталі були молодими. Не судилося…

Утім, Василь Гупало  таки зібрав нас усіх – у  день, коли відійшов у Вічність, у день, коли ми проваджали його у останню путь…

Іван БАСАРАБ

Схожі повідомлення

«Зустріч» із полеглим смертю хоробрих героєм війни Андрієм Марунчаком: 14 лютого – у Будинку воїна у Львові, а 20-го – у новороздільському МБК»Молодість відбулися прем’єри фільму «Бандєровци…»

admin3

Новороздільська поліція «закрила» ялинкового руфера по імені Пєтька

admin2

165 – великому Франку!

admin2

До кінця року треба пройти перереєстрацію жителям Новороздільської громади, які стоять на “черзі на житло”

admin2

Марія ВЯТКІНА: «Пес із тьмяним біло-коричневим окрасом напав зненацька і боляче вкусив, а лікувала рану майже 2 місяця. Знаю, що я не єдина жертва…»

admin3

Володимир КАЗБАН: «Спортивна амбіція, наполегливість на тренуваннях та під час ігор у турнірі забезпечили нам ПЕРЕМОГУ над класом суперника із Новояворівська»

admin3

Залишити коментар