Про це інформує громаду енергетична компанія Нафтогаз Тепло у повідомленні на офіційній сторінці у Facebook:
Бути мамою військовослужбовця під час війни – це щоденне хвилювання, молитви, очікування дзвінка й сила триматися навіть тоді, коли дуже страшно.
До Дня матері ми хочемо розповісти про Марію Дудич – контролера енергонагляду відділу комерційного обліку та енергонагляду Новороздільських електромереж, а ще – маму військового медика Богдана.
До мобілізації Богдан працював педіатром у луцькій поліклініці. Сьогодні він рятує життя військових: евакуйовує поранених із передової, організовує лікування та медичний супровід бійців. Нині Богдан – на Покровському напрямку.
«І страшно, і переживаєш, і плачеш, і молишся. Але коли він подзвонив чи написав – уже легше. Якщо він знає, що буде на виїзді без зв’язку, то обов’язково попереджає, щоб я не хвилювалася», – ділиться пані Марія.
Про службу син майже не розповідає – каже, що це небезпечно. Одного разу мав запланований виїзд, але його перенесли. Коли група вирушила тією дорогою наступного дня, побачили три спалені автівки. Відтоді про деталі Богдан говорить ще менше.
Марія Михайлівна пригадує: син із дитинства був дуже допитливим. Захоплювався історією та археологією, міг годинами розповідати про історичні знахідки й музейні експонати.
«Якось в Одесі ми зайшли в музей, і він міг описати кожну річ, яку там бачив. Хотів стати археологом. Я тоді жартувала: “Богдане, вже до тебе все розкопали – тобі там нічого робити”», – усміхається мама.
Та десь у восьмому класі Богдан несподівано заговорив про медицину. Для пані Марії це стало особливим моментом, адже саму колись вабила ця сфера.
«Я дуже любила біологію і хімію, але в той час вступити було майже нереально й дорого. Коли Богдан вирішив здійснити те, що не вдалося мені, я поставила умову: якщо будеш вчитися сам – я тебе підтримаю», – розповідає вона.
І Богдан вступив до медичного вишу – завдяки наполегливості та високим балам. Сьогодні так само віддано виконує свою роботу вже у війську.
Минулої зими, коли виникла потреба в додаткових медикаментах для військових, Богдан почав самостійно формувати аптечки – не за стандартом, а під реальні потреби людей. Адже поруч були не лише молоді хлопці, а й військові старшого віку.
Тоді з ліками було складно, і Богдан попросив маму допомогти знайти волонтерів. Разом із жінками, які плетуть маскувальні сітки та підтримують наших воїнів, організували збір коштів. За списком Богдана закупили все необхідне й відправили на фронт, а він уже на місці укомплектував аптечки.
«Повернувшись із позицій, хлопці дякували командирові за аптечки – казали, що такого забезпечення у них ще не було. А він відповів: “Це не моя заслуга, а нашого медика”», – пригадує Марія Михайлівна.
Невдовзі у Богдана ротація, і мама з нетерпінням чекає зустрічі із сином. Бо сьогодні навіть кілька днів поруч – безцінні.
У День матері хочемо подякувати всім мамам, які чекають своїх дітей із фронту, підтримують їх і щодня живуть між тривогою та надією.
