Зрештою, у кожного з нас є своє “якби”. А для світлої пам’яті Григорія Білявського, якого сьогодні провели у останню земну путь рідні, близькі, друзі та відомі новороздільські футболісти та хокеїсти різних генерацій, отим “якби”, що перевело “стрілки” його яскравої долі із перспективи саморалізуватися у оригінальному жанрі у реальні успіхи як оригінального гравця, стала пристрасть до футболу.
Про це дізнався від його близького товариша ще з раннього дититинства Ігоря Тріфонова, відомого, до речі, хокеїста знаменитої новороздільської хокейної команди “Ватра”. Згадуючи віхи життя близького друга, Ігор відзначив інші, окрім футбольних, хисти Григорія. Зокрема, навчаючись у Львівському лісотехнічному інституті, Григорій брав активну участь в інститутській команді “Клуб веселих і кмітливих” , у театралізованих дійствах, зокрема вертепах, також виконував гумористичні мініатюри, . І мав широкий успіх у вибагливої студентської аудиторії. А ще, як пригадав Ігор, який також навчався з Григорієм у цьому ж інтитуті, його товариш одного разу познайомився з чарівною студенткою “Лісотеху” Оленкою з Донецька. Дівчині імпонувала харизматичність та енергійна і винахідлива уважність до неї Григорія. Невдовзі вони покохали одне одного і одружилися. У яскравого подружжя народилося двійко донечок – Надійка та Анастасія.
Згодом траплялися різні життєві ситуації: по закінченні навчання молода сім’я певний час жила у Новому Роздолі, згодом – у Донецьку. Пізніше через певні обставини, пов’язані з роботою, Григорій повернувся у Новий Розділ, а дружина з донечками – залишились у столиці Донбасу, як тоді ще називали Донецьк. Згодом дружина Григорія з донечками переїхали у Київ, де натепер і живуть. Сьогодні у Новому Роздолі вони востаннє були разом з чоловіком і батьком у земному бутті і у скорботі проводжали Григорія у останню путь…
Отже, продовжуючи про “якби”: Григорію Білявському, якому 12 лютого виповнилося 60 років, завадив стати майстром оригінального жанру Його Величність Футбол. Саме захоплення з дитячих літ футболом, спочатку у секції Новороздільської ДЮСШ, згодом у спортивному відділенні із футбольним ухилом Львівського міського професійно – технічного училища №1, куди Григорій поступив після закінчення Новороздільської СШ №1, закріпило його пристрасть до цього виду спорту на все життя. І Григорій невтомно працював над собою, над своєю фізичною формою, неймовірно наполегливо вдосконалюючи свою майстерність футболіста. І він досяг вагомих успіхів. Вчора, коли спілкувався з Ігорем Тріфоновим про Григорія, до спогадів долучилися його вірні друзі, відомі новороздільські футболісти Роман Бідник та Андрій Роман (див. на фото). Вони відзначали справді оригінальний стиль гри товариша, його високу техніку, самовідданість на футбольному полі, що інколи переходила у футбольну злість. До речі, ще в юні роки Григорій Білявський у складі збірної Львівського міського професійно – технічного училища №1, завоював титул чемпіона Радянського Союзу з футболу серед команд СТ “Трудові резерви”, згодом, виступав за низку команд Львівської області -новороздільський “Хімік”, ФК “Цементник” (Миколаїв), ФК “Цукровик” (Ходорів) та інших. Коли ж прийшов час повісити бутси на гвіздок, то, звісно, засумував кріпко Григорій, але зайнявся “зароблянням хліба насущного”, випробувавши себе у різних професіях.
І тільки коли Григорія залучали у новороздільську команду для участі у ветеранських турнірах або ж товариських матчах, то він вмить осявав від радості, що знову на годину – другу порине у неймовірну стихію магічної гри, якій віддав кращі роки свого життя. І виходячи на поле стадіону, Григорій неначе перевтілювався із звичайного містянина на Футболіста – і намагався зіграти найкраще, найкорисніше, найефектніше. Так, як у славні часи свого розквіту. А по завершенні матчу він ще довго насолоджувався спілкуванням із друзями “футбольного” періоду своєї біографії, які гуртом із захопленням згадували свою минулу футбольну славу…
Хоча і старший на 10 літ від Григорія, проте доволі часто по життю спілкувався з ним з різних приводів. Григорій щоразу був привітним і стриманим, поштивим та іронічним, вихованим та інтелігентним. І гоноровим, ніколи ні на кого не нарікаючи. У колі новороздільського футбольного побратимства і не тільки Григорія поважали за його відкритість, енергійність, прагнення створити атмосферу дружньої приязності. І це йому вдавалося…
Відтепер таким він залишиться і у наших спогадах…
Іван БАСАРАБ
