Ось і справдилися слова, які Валентина Пантелеївна мовила вашому автору, мабуть, тричі впродовж крайніх восьми місяців, коли переступала поріг редакції: “Іване, я вже більше до вас не прийду, бо знемогла до краю, тож мене забере Господь на Небо, аби не мучилась...” Я привітно усміхався (а усміхався так завжди, коли ця незвичайна шляхетна Пані удостоювала своєю присутністю нашу скромну світлицю) і, не виказуючи на позір тривогу від таких сумних слів, відразу в лоба запитував, мовляв, що цього разу підготувала до друку наша постійна дописувачка, реально талановита, до того ж із загостреним почуттям справедливості. Такий прийом щоразу давав ефект – пані Валентина одразу “з’їжджала” із мінорної хвилі на оптимістичнішу журналістську, і невдовзі, з притаманним тільки їй запалом, розкривала зошит в клітинку (інколи – в лінійку), до слова, суціль списаний дрібними буквами і, знайшовши свіжий матеріал, починала читати текст. Інколи це були критичні замітки, інколи експромти на адресу добрих людей, які траплялися на її життєвому шляху, інколи глибокі поезії, які наскрізь пронизували серце і душу, інколи щирі і світлі рядки про свій улюблений клас з п’ятої Новороздільської школи, де вона була керівничкою. Додам, що і Валентина Пантелеївна для них була улюбленою “керою”, яку вони шанобливо називали “другою матір’ю”. Щиро зізнаюся, що Валентина Пантелеївни Косів була особливою авторкою, для якої двері редакції завжди відчинені навстіж. Як і наші серця. Ми, газетярі, завжди були раді її несподіваним візитам, її сповідальності у бесідах, її життєвій мудрості, якою вона ділилася, як животворящим хлібом душі. Спілкування з Валентиною Пантелеївною додавало кріпости духові, облагороджувало. Її свята віра у невмирущість добрих начал людини додавала, а тепер після її відходу у Засвіти, і надалі додаватиме вашому автору якогось містичного відчуття, що справедливість торжествує завжди .
Пригадую, востаннє, з півроку тому, пані Валентина принесла публіцистичний вірш із акцентами на тему мобілізації, присвячений учневі із згаданого “її класу” Віталію Стрийківу. Після цього візиту ми, як завжди, тепло попрощались, обмінялися традиційно якимось жартами, я традиційно “замовив” новий матеріал і …, коли вже 88-річна ветеранка освітянської ниви, покинувши редакцію, чимчикувала домів, я більше не стримував смутку, бо відчував, що, можливо, Вона більше до нас не прийде. Утім, се вже вирішує Всевишній…
Це сталося вчора, 19 січня. Валентина Косів упокоїлася у Бозі. На Чин парастасу у каплиці Церкви Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ, який відправляли отці Андрій Міджак та Роман Штігер, прийшли рідні, сусіди, вчителі, учні, яких навчала Валентина Пантелеївна, членкині поетичної спільноти Нового Роздолу, бібліотекарі, люди, які знали і поважали цю світлу Людину за її добрі справи, за її неупокореність долі.
А згодом присутні були свідками і дійовими особами, які спільно оздоблювали коштовними діамантами щирих слів поваги корону земної слави і вшанування Валентини Косів, уродженки Кубані, скромної людини, яка гідно несла свій хрест, яка гідно долала суворі обставини, які випали на долю повоєнного покоління після Другої світової війни, яка змалку пізнала біль втрати батька, який загинув на полях битв із фашистськими загарбниками. Яка ніколи не здавалася на волю обставин, а завжди прагнула реалізувати себе.
Завжди!
І будучи стану вільного красивою дівчиною Валентиною, і коли вона побралася із уродженцем с. Гірського, і відтоді була берегинею сім’ї, яка віддавала усю материнську любов і всі сили, аби поставити на ноги трійко діток – синів Володимира та Андрія та наймолодшу донечку Наталю (сини уже відійшли у вічність, а пані Наталя, яка живе і працює за кордоном, відчувши, що матір все більше згасає, таки встигла напередодні прибути у Новий Розділ , побути з нею останні дні та хвилини її земного життя і провести у останню путь).
І коли навчала учнів у школах – Берездівецькій, Гранки – Кутівській та Новороздільській №5 та (нетривало) №1 -, Валентина Пантелеївна відавала себе сповна, аби навчити дітей не тільки знань, а доброти, порядності, людяності. Вона не ділила дітей на улюбленців та таких собі, на відмінників та таких собі – для неї усі вони були, немов одна сім’я, вона їх любила, як власних дітей. І учні їй відплачували взаємністю,.
А ще Валентина Пантелеївна були відкритою до людей, була особливою людиною в усіх позитивних сенсах.
На цьому під час парастасу наголошував о. Роман Штігер, який, згадавши її добрі справи та відгуки людей про покійну, назвав Валентину Пантелеївну по – особливому особливою Людиною. На цьому наголошували і учні її класу, згадуючи фрагменти із шкільного життя, коли Валентина Пантелеївна була для них, хоча і вимогливою, проте напрочуд чуйною і доброю вчителькою, яка навіть по закінченні школи не полишала з ними зв’язків, запрошувала до себе на чаювання, кожному з них присвячувала з нагоди дня народження вірші, була порадницею у певних ситуаціях. На цьому наголошувала очільниця бібліотечної мережі Новороздільської громади Галина Приріз, відзначаючи глибокий поетичний талант Валентини Косів.
На цьому вже сьогодні, у день Чину похорону, наголошував і о. Андрій Міджак, додавши до згаданих слів о. Романа про те, Валентина Пантелеївна була особливою людиною, відомий вислів Блаженнішого Любомира Гузара про те, що у своєму житті він прагнув бути насамперед доброю людиною, бо добра людина є добрим християнином. А її учениця Світлана Король у вінок пам’яті про свою найкращу вчительку прочитала свій вірш – посвяту:
ПОГАСЛА ЗОРЯ
Улюбленій серцю Валентині Косів
Сьогодні погасли всі зорі,
Щоб освітити ЇЙ шлях
В інші світи – неозорі…
І в смерті є Божий знак!
Не зорі падають з неба…
Не меркнуть у серці ЗІРКИ!
Це ЗОРІ відходять на НЕБО –
Земні осявають шляхи!
Здається, жила ця людина…
Світила зорею усім…
У пам’яті кожна хвилина,
Коли завітали у дім.
А скільки в душі було СВІТЛА,
ЛЮБОВІ і чистоти!
Сама ВЕСНА у ній квітла
І прокладала мости.
До кожного серця дитини
Достукатись вміла завжди…
Не стало сьогодні ЛЮДИНИ
Божественної чистоти!
У ній помістилась планета…
Епоха АТЛАНТІВ душі!
Життя – мовби спалах, комета…
А в серці зринали вірші!
Про кожну подію і вічність,
Про кожного з нас і буття!
Якась незвичайна космічність
Її освятила ЖИТТЯ!
Сьогодні умерла ЛЮДИНА –
Учитель, мислитель, поет…
Спинилась в задумі хвилина –
В душі народила сонет.
У шані схиляємо 
серце…
Безмовні даруєм слова…
І ЖИТИ, й ЛЮБИТИ, й умерти…
Так вміла лиш тільки ВОНА!
Чужі ЇЙ були’ нагороди –
Регалії СВІТСЬКОГО життя!
У серці – безмежжя СВОБОДИ,
ЛЮБОВІ і ПОЧУТТЯ!!!
Умерла сьогодні ЛЮДИНА…
Зорею погасла ВОНА…
А скільки залишила СВІТЛА
У душах наших… Сама
Зорею на НЕБІ розквітла
В Божественнім саду ВОНА…
Світи нам… Світи нам ЗОРЕЮ!
Щоб не згубили сліди!
Схиляємо серце над нею…
Щоб далі нам СВІТЛО нести’!!!
*************************
Світлана КОРОЛЬ
19.01.2025.
На цьому із важкою душею від болю втрати близької людини, яку називав своєю духовною посестрою, завершую скорботне слово про Валентину Косів – Людину з великої літери, чуйну матір для своїх дітей, “другу матір” для своїх учнів, вчительку, яка сіяла розумне, добре, вічне, поетку та громадянку. Дякую долі, що звела мене із цією незвичайною особистістю. Відчуваю, що став самотнішим, а Новий Розділ меншим…
