ПІСЛЯСЛОВО
25 жовтня наша сім’я проводжала в останню путь донечку Галину, яка у віці 44 –х років після важкої хвороби відійшла у вічність. Незважаючи на біль втрати, як репортер «ВР» змушений дописати матеріал про Чин похорону уродженця с. Гранки – Кути, воїна Дмитра Польового, який загинув 13 жовтня 2023 року в ході виконання бойового завдання, захищаючи волю і незалежність України у бою з російськими окупантами біля села Новопрокопівка Запорізької області.
До речі, як дізнався на похороні дочки від її однокласниці, Галина і Дмитро були ровесниками, певний час навіть разом працювали у одному з підприємств. Щоправда, Галина після закінчення СШ №3 пішла вчитися у Новорозділський політехнічний коледж, а Дмитро, закінчивши Гранки – Кутівську школу, пішов здобувати фах водія у профтехучилищі №6.
Не знаю причини, але у скорботні хвилини Парастасу у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, коли нам з дружиною важко було втримати сльози, споглядаючи донечку в труні, перед очима декілька разів поставала картина Чину похорону воїна Дмитра Польового, зокрема, момент, коли біля кортежу з тілом Героя гірко оплакували воїна його мати і сім’я.
Наші діти відійшли у вічність молодими у різний спосіб, але ці гіркі втрати непоправні. Для їхніх сімей, рідних, для майбутнього їхніх дітей. Їх не стало під час російсько – української війни, яку розв’язала україноненависницька московська недодержава. Галина вносила свою лепту у спротив споконвічному ворогу донатами, а Дмитро, коли йому у минулому році прийшла повістка з військкомату служити в ЗСУ, захищав державу як воїн, як лицар. І свій обов’язок він виконав сповна…
У вінок пам’яті про воїна Дмитра ПОЛЬОВОГО – післяслово.
Ярина ЯЦЕНКО, міський голова:
– Сьогодні чорний день для нашої громади…
“І пісню, що не доспівав, за мене доспівайте...” Саме такі слова звучали у скорботній похоронній пісні, яку хор виконував на Чині парастасу Дмитра Польового.
Нашого земляка, такого молодого, але вже такого зрілого чоловіка, Людини, яка точно знала, що робить і яка її мета. Людини, в серці якої була невичерпна любов до своєї землі.
Дмитро відчував, що бій з ворогом, у який він піде, аби захистити Вітчизну, може бути для нього останнім. Але він з честю виконав свій обов’ язок і відважно вступив у свій останній біль.
Сьогодні Дмитро словами із похоронної пісні “І пісню, що не доспівав, за мене доспівайте”, неначе закликає нас діяти. Щоб його відвага, щоб його жертва була недаремною.
Ці слова – це послання для всіх нас у боротьбі за волю і незалежність України, яку маємо продовжувати до перемоги. Ці слова для його дітей – маленького шестирічного Матвійчика, талановитої донечки Софії, яка чудово співає, – бо маєте зростати, реалізувати себе і бути гідними подвигу свого батька. І це особливо символічні слова для дітей дружини – Єлизавети і Сергія, який сьогодні теж служить у війську.
Ми часто кажемо: «Герої не вмирають!» Вони живі, поки люди їх прославляють. І це справді так. Але вмирають – сини, кохані, чоловіки, батьки своїх дітей. І ця втрата непоправна.
Сьогодні ми тут, щоб підтримати і розрадити вас у цьому страшному горі, пані Тетяно, пані Оксано. Бо що може бути страшнішого, аніж втратити сина та коханого чоловіка?!
Від імені всієї громади висловлюю вам співчуття і запевнення, що жертва воїна Дмитра Польового не буде марною.
Світла йому пам’ять! Слава Україні!
* * *
Михайло РОМАНОВИЧ, підполковник, начальник другого відділу РТКЦ та СП м. Миколаїв Стрийського РТКЦ та СП:
– Дмитро Польовий понад рік захищав від безжального жорстокого російського агресора Державу, нашу рідну землю, наш спокій під мирним небом тут, у тилу. І поклав за це своє життя, за кожного з нас, за свою сім’ю, дітей і рідних. Але Герої не вмирають, вони відходять у Високості, у Небесний легіон до побратимів.
Вічна пам’ять Герою Дмитру Польовому!
* * *
Тарас ГЛАДКИЙ, командир військового підрозділу 71-ї бригади ЄДШВ ЗСУ, у якому служив Дмитро Польовий.
-Як командир підрозділу, у якому служив Дмитро, скажу, що ваш земляк був відважним і надійним воїном. Під моїм началом він прослужив з березня 2022 року. За характером Дмитро був комунікабельним, легко знаходив із співрозмовниками спільну мову, проте дуже часто спілкувався зі мною – говорили не тільки про «військову частину» служби, але, як кажуть, і за життя. Власне, так він дізнався, що я опікуюся дитячим притулком і попросився, аби він і його залучив до відвідин, принаймні, як водія.
Дмитро досконало знав автомобільну справу. Спочатку був водієм паливозаправника, а згодом його перевели у взвод підвезення матеріальних цінностей. Служив на Донеччині. Потім наш підрозділ скерували ненадовго на так зване відновлення у Житомирську область, звідти – у Дніпропетровську область. А невдовзі – знову у Донецьку область. Після чергового відновлення нас скерували протистояти ворогу у Запорізьку область.
А ще Дмитро був доброю людиною. Кажу це як опікун дитячого притулку, про що згадував вище. Він разом зі мною відвідував дітей, коли ми підвозили у притулок гуманітарну допомогу: у ці моменти цей мужній воїн якось на очах розчулювався, вступав у розмову, підбадьорював і жартував. Мабуть, у ці хвилини він згадував свою родину і своїх діток.
Власне, за Україну, за своїх рідних Дмитро і віддав своє молоде життя. Слава і честь вашому відважному воїну – земляку!
о. Борис ЛЯХОВИЧ, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ м. Миколаїв, благочинний Миколаївського району.
– Ми живемо в суворий час війни, коли наші воїни, а це чиїсь діти, брати, батьки, родичі, зі зброєю в руках захищають Вітчизну від ворога. В їхніх душах і серцях – любов до рідних, любов до Вітчизни, до рідного краю, у християнському сенсі – любов до ближніх, до друзів своїх, заради яких вони віддають найдорожче – свої життя.
А ще – віра в Бога і високе почуття патріотизму та громадянського обов’язку. Вони наші Герої. Таким був і Дмитро Польовий, Чин похорону якого нині провадимо.
А хто по той бік битви Світла з Темрявою? Це людиноподібні тварини, які керуються хижими інстинктами, тому вони чинять над українцями звірства і злочини. Їм невідома мораль, інші християнські цінності, а тільки тваринні інстинкти. Вони хочуть нас знищити за те, що ми інші, цивлізованіші, і йти далі руйнувати християнську цивілізацію. Але зась! Наше світле воїнство стало на захист своєї Держави, українського укладу життя, нашої віри і звичаїв. У битві з темною ордою гинуть наші воїни, аби захистити нас від знищення озвірілим ворогом із тваринними інстинктами. У легіоні Лицарів і Дмитро Польовий….Їхній геройський чин неможливо переоцінити.
Іван БАСАРАБ
