Впродовж трьох тижнів серпня тривали археологічні дослідження на околиці с. Ілів, на багатошаровій пам’ятці – городищі-святилищі в урочищі «Печера», які проводила спільна археологічна експедиція історико-культурного заповідника «Стільське городище» та відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича під керівництвом кандидата історичних наук Андрія Гавінського.
Слід зазначити, що це перші повноцінні дослідження на пам’ятці з 1987 р., коли городище досліджувала Прикарпатська археологічна експедиція Інституту археології АН СРСР під керівництвом відомого подружжя археологів, уродженця Буковини Бориса Тимощука та його дружини Ірини Русанової.
Цьогорічними археологічними дослідженнями було охоплено площу близько 200 м2, в ході яких було встановлено, що пам’ятка має 3 хронологічні горизонти: енеолітичне поселення культури лійчастого посуду (IV тис. років до н.е.), поселення ранньозалізного часу (кін. II – поч. І тис. до н.е.), а також власне середньовічне городище княжої доби (Х-ХІІІ ст.).
Найбільш чисельними є знахідки, що походять з найдавнішого енеолітичного періоду функціонування пам’ятки, а також з княжої доби, оскільки пам’ятка розташована на високому крутосхилому мисі понад долиною річки Іловець та у всі часи була придатною для оборони.
Основний комплекс археологічних знахідок становлять фрагменти керамічного посуду, глиняної обмазки жител, фрагменти крем’яних знарядь праці, уламки залізних ножів тощо. Найцікавішими знахідками є енеолітичні глиняні пряслиця (дисковидні тягарці для веретена), які вказують, що тогочасне поселення було не тимчасовою стоянкою, а жилим селищем, де люди займались зокрема і прядінням, а також елементи озброєння гарнізону городища княжої доби: вістря стріли та арбалетного болта XII-XIII ст., що вказує на оборонну функцію, яку виконувало дане городище.
Окрім рухомого археологічного матеріалу, було виявлено ряд об’єктів: господарські ями, рештки наземного житла доби енеоліту, а також залишки великої наземної споруди стовпової конструкції княжого періоду, приблизні розміри якої складали близько 12 х 4 м. За припущеннями дослідників, зважаючи на відсутність вогнищ всередині споруди, вона могла бути призначена для проведення зборів місцевої общини для вирішення громадських питань або ж для здійснення якихось релігійних обрядів.
Директор заповідника Ірина Іваночко наголошує на важливості відновлення наукових досліджень на території заповідника та на довколишніх пам’ятках.
«У час, коли внаслідок російської збройної агресії знищуються пам’ятки історії та культури, цілеспрямовано руйнуються та розграбовуються музеї та музейні колекції, значення яких для українського народу та світової спільноти важко переоцінити, надзвичайно важливим є проведення наукових досліджень та популяризація нашої історії й заходів з охорони історико-культурної спадщини серед учнівської молоді, студентства та загалом серед широких мас населення. Оберігаючи, досліджуючи та популяризуючи нашу спадщину, ми цим самим захищаємо українську національну ідентичність від нашого споконвічного ворога, який на протязі століть присвоює собі нашу історію та заперечує право українського народу на самостійне існування», – зазначає Ірина Іваночко.
У планах адміністрації заповідника продовження археологічних досліджень на його території та на пам’ятках в його довкіллі, методичне опрацювання виявлених під час розкопок археологічних матеріалів, їх популяризація серед громадськості шляхом створення віртуальних та банерних виставок з перспективою створення музейно-культурного центру, а також розширення мережі екскурсійних маршрутів.
Адміністрація історико-культурного заповідника “Стільське городище”
