Здіймає осінь сукню золоту,
розлога та оголена оаза.
І цноту благодатну та святу
дарує без жалю і зобов’язань.
І в нотах, ароматах, кольорах,
у дотиках найкращого сп’яніння,
у ранках дивовижних й вечорах
кохається у залишках проміння.
©Ольга Береза
Наступний пост
