Автор: Іван ФАРІОН, 18.10.2026. Джерело: газета “Високий Замок” – https://wz.lviv.ua/life/560416-mykhailo-halushchak-iz-syhnalnym-prymirnykom-svoiei-knyhy-neobmezheno-prydatni-i-z-pobratymom-m
Обкладинка цієї книги, яку ось-ось побачить український читач, відображає всю абсурдність війни у нинішньому цивілізованому світі. Юнак у камуфляжній формі, якому належало б вдома виховувати дітей, вирощувати сади, споруджувати будинки, у короткі хвилини перепочинку між боями іде по кількаметровому дулі трофейної російської «саушки», самохідної артилерійської гармати «Гіацинт»
Життя наперекір смерті. Ця світлина — своєрідна квінтесенція фронтових записок вчорашнього воїна Михайла Галущака. Назва її також афористична — «Необмежено придатні».
Михайло Галущак за фахом і покликанням — історик, кандидат історичних наук. Історію України пізнає з архівів і власного досвіду. Активний учасник Революції Гідності, брав участь в АТО. З перших днів повномасштабного російського вторгнення він, заступник голови Стрийської районної ради, пішов на фронт. За його плечима 1366 днів військової служби.
У свої молоді літа Михайло написав вже дві книги на теми війни. Перша, «За пів кроку до перемоги», розповідає про Галицьку армію. Друга, «Необмежено придатні» — військовий щоденник про побратимів, учасників російсько-української війни.
Ця книга — не про ідеальних людей
— Спершу, Михайле, кілька слів про дуже символічну обкладинку вашої нової книги. Фото звідкись запозичено?
— Ні, його зробив у жовтні 2023 року у нашому підрозділі поблизу села Зоря Краматорського району на Донеччині боєць із Харківщини з позивним «Шева» (бо дуже вже схожий на Тараса Григоровича). На дулі ворожої техніки, яку наші захисники захопили під час Харківської операції восени 2022 року, — ровесник Незалежності, наш краянин зі Сколівщини з позивним «Мадара». Фото справді знакове, воно символізує боротьбу з тими, хто хоче нас повернути у радянське минуле. Ординські символи Z на броні цієї САУ ми замалювали нашими тризубами. «Мадара» на дулі -немов під час бойових завдань балансує між життям і смертю. При цьому демонструє внутрішню рівновагу і спокій. Декому його стійка нагадує політ птаха — вільного і готового завдати удару. У цьому фото — перемога людини над залізом, перемога нібито слабшого нібито над сильнішим…
До слова, наш «Мадара» недавно закінчив тримісячні офіцерські курси у Львові, минулої п‘ятниці вирушив на Донбас.
— Що вас, Михайле, змусило вдруге взятися за перо?
— Початок цієї книги поклало листування з істориком, дослідником Галицької армії, моїм науковим наставником Олександром Дєдиком. Перший лист, який написав йому у ніч з 24 на 25 лютого 2022 року у казармі 24-ї бригади — це було повідомлення, що потрібно зробити у разі, якби мене, не дай Боже, не стало. Потім вже почав описувати те, що відбувалося навкруги, як все це сприймав. І писав про людей, яких зустрічав…
За рік-два назбиралося стільки матеріалу, що я зрозумів: із цього можна зробити книжку. Пригадую пораду Олександра Дєдика у його першому листі до мене на фронт — «пиши по максимуму». Я намагався кожного дня своїх воєнних буднів щось фіксувати. Це був такий собі польовий щоденник. Не мав змоги розписувати якусь тему, людей, як і те, що вони мені сказали. Але робив у телефоні маленьку нотатку — одне слово, одне речення. А вже ввечері чи наступного дня, коли випадав вільний час, повертався до цих нотаток і розписував їх. Мені хотілося показати, якими ми були, за що боролися. Ця книга — не про ідеальних людей, а про таких, якими вони насправді були. У ній багато трагічних моментів, є і героїчні. Багато гумору, якого ніде не знайдете, крім фронту. Пригадую, кілька моїх друзів, дізнавшись про майбутню книгу, жартома запитували: «А наші матюки там будуть? Якщо так, ми її купимо…»
Я писав живою мовою, якою розмовляли мої побратими. У книзі є словник, який розшифровує деякі військові і побутові терміни, що з’явилися під час цієї війни. От, наприклад, зараз є посади «оператори БПЛА». У ході війни ця назва еволюціонувала і до офіційного запровадження мала в народі такі варіанти: «дронщик», «мавікіст» (від назви найпопулярнішого БпЛА DJI Mavic), «пілот» (цікаво, як у безпілотному літальному апараті може бути пілот?). Ймовірно, теперішня назва цієї посади пішла від того, що чи не першими, хто почав використовувати БпЛА у цій війні, були саме весільні відеооператори. Військовослужбовців, які керують fpv-дронами, зразу назвали «ефпівішниками» (ця назва зберігається за ними і досі). Сам же fpv-дрон спочатку називали «дрон-камікадзе» — від назви японських пілотів часів Другої світової війни, які летіли в один кінець.
В армії є, на жаль, і багато російської лексики, ми її ще не позбулися. Скажімо, замість «комдив”(скорочена назва посади «командир дивізіону»)вживали «камдів». Головнокомандувача скорочено називали «главком», хоча мало би бути «головком». Я це не схвалюю, але пояснюю. Колись навіть наша легендарна мовознавиця Ірина Фаріон казала, що перехід з української на російську відбувався через суржик. І зараз все поступово стає на свої місця. Втім, це не може відбутися одномоментно. Триста років відбувалася русифікація, і тепер відразу все виправити тяжко. Я намагався відобразити це у своїй книжці. Тому й кажу, що ця книга — не про ідеальних людей, а про таких, якими вони є.
У моїх роздумах ви побачите те, що ховається за скупими зведеннями з фронту, про які в офіційних повідомленнях сказано на кшталт «На Бахмутському напрямку все стабільно» чи «Сили оборони тримають позиції. Ситуація перемінна, але наші продовжують їх утримувати». Ці сухі повідомлення не викликають ніяких емоцій. Але ж ми розуміємо, що за кількома словами про «стабільність» криються долі десятків тисяч людей, які тримають лінію фронту. А за їхніми плечима — рідні, близькі, друзі, які переживають, підтримують своїми словами, своїми діями впливають на боєздатність військового.
Деколи можна почути таку фразу: «Є дві України: ті хлопці, які воюють за неї, і ті, що у тилу». Насправді є одна Україна. Те, що відбувається з тобою на фронті, великою мірою відображає те, що відбувається у тилу. Не кажу про якісь глобальні речі, а прості. Наш старшина, який більше 25 років провів на військовій службі, від початку широкомасштабного вторгнення кожен свій розвід починав зі слів: «Чи ви телефонували додому? Чи у вас там все нормально?» Тут все зрозуміло, все логічно — якщо у тебе вдома якісь проблеми, ти думаєш не лише про виконання бойового наказу, а йпро те, як залагодити домашні справи. На таке, на моральний стан військових у нас завжди зважали…
На Донбасі був, на «Арені» — ні…
— Яка з фронтових історій, про яку згадуєш у книзі, тебе «пронизувала струмом»?
— Найбільше таких історій — про хлопців, яких вже немає, які віддали життя за Україну. Серед іншого я записував, здавалося би, банальні речі. Як от — про те, як з Донецької у Харківську область віз свого побратима «Бенедика» для проходження ВЛК. І він по дорозі (а це було 100 км) розповідав про житейські справи: як облаштовував свій бліндаж, коли приїхав на позицію; кого він там зустрів і як вони себе поводили; як по них працювали вороги; як отримав поранення і як вдалося вижити… Хлопець дуже любив футбол. І того разу жартував зі мною по-футбольному: «Весь час я мріяв потрапити на „Донбас Арену“. На Донбас потрапив, на „Арену“ — ні…»
А ще у «Бенедика» був випадок, коли в їхній окоп залетіла fpv-шка. Коли він побачив цього смертоносного дрона, то з такою силою викопнув його з окопа, що здавалося: переді мною — легендарний бразилець Роберто Карлос розповідає про свій знаменитий гол у ворота збірної Франції, який забив зі штрафного у 1997 році.
Годину «Бенедик» про все це розказував. Приїхали на місце, він пішов проходити комісію, а я мав трохи вільного часу, тому з пам’яті все розказане ним записував. На зворотній дорозі «Бенедик» зауважив: «Добре, що тут є військові – завдяки їм місцеві лікарі хоч вивчать українську мову…»
У моїй книжці таких історій багато. Деякі ілюстровано світлинами. Моєму другові «Пірату» (з ним під час АТО я проходив службу у батальйоні «Січ», потім він був у «вісімдесятці», «Азові», спецпідрозділі СБУ) кажу: «Пишу книгу, згадую у ній про тебе — треба буде твоїх світлин до неї». «Пірат» пересилає мені свої фото — а через три дні гине… Ворожа ракета знайшла цього мого друга у Києві. Людина пройшла багато гарячих точок — Донбас, Південь, служила у найкрутіших бригадах, а загинула у тилу.
Отакі історії про побратимів, яких уже немає з тобою, — мабуть, найцінніші. У моїй книзі багато розповідей про тих, хто і надалі проходить військову службу.
Не тільки рідня — історія їх має пам’ятати!
— Що спонукало обрати саме таку форму написання книги — записки з окопів?
— Я не намагався не робити якихось узагальнень, висновків — писав, так, як воно все було, є. Перефразовуючи знану медичну фразу хотів показати, що наші воїни ставилися до себе, як до”необмежено придатних”, коли йшли захищати Україну. Ми на початках жартували: «Як служити в армії, то всі хворі, а як воювати — то всі здорові». На фронті зустрів одного хлопця без пальців на руці. Про його обмеженість було записано у військовому квитку. У військкоматі навесні 2022-го. подивилися на ці записи і сказали, що не візьмуть його в армію. Розлючений хлопець спалив цей квиток, поїхав в інший військкомат, запхав руку у кишеню… Зробили йому там новий військовий квиток — і так він нарешті потрапив в армію та на війну. Відтак, слова «необмежено придатні» — це про внутрішній світ військових, яких неможливо виміряти жодними медичними довідками.
Багато з моїх побратимів до 24 лютого 2022 року не тримали в руках зброї, були вчителями, бізнесменами, хтось із закордонних заробітків приїхав. У нашому дивізіоні служив навіть доларовий мільйонер. Армія — це зріз суспільства. Хотілося показати, ким були люди на фронті – щоб історія про них пам’ятала. Так, ці люди збережуться у пам’яті своїх родин, але хотілося би показати цих людей ще й іншим. У книгу інтегровано QR-коди, сканувавши які можна побачити цікаві фото і відео. Наприклад, про те, що говорили артилеристи вночіпід Попасною у лютому 2022 року. Про те, як наші воїни форсували і переходили вбрід Інгулець під час звільнення Херсонщини. Про те, як працює під час бою екіпаж нашої «саушки». Є кадри, як наш хлопець молиться перед боєм біля Попасної (це помітив і тихенько зняв на відео наш комбат). Можна також почути головних героїв книги, побачити на відео те, що у книзі описано…
Р. S. Книга Михайла Галущака «Необмежено придатні» вийде у видавництві «Астролябія» на початку листопада. Зараз триває передплата на неї – замовити книгу можна на сайті «Астролябії». Весь дохід від продажу книг під час передзамовлення піде на закупівлю електроквадроцикла HIMAKS для самохідного артилерійського дивізіону 24-ї ОМБр, в якому служив воїн-історик Михайло Галущак.
На фото: Михайло Галущак із сигнальним примірником своєї книги «Необмежено придатні» і з побратимом «Мадарою», чия світлина на ворожій САУ стала обкладинкою наперекір смерті!; у військовій капличці Краматорська відправляє бригадний капелан — отець Юрій; багатофункціональні дрони ще й доставляють воїнам на позиції їжу.
