Про садистський злочин російсько – комуністичного режиму срср, скоєний 85 років тому, йдетья у повідомленні на Facebook – сторінці “Це моя Україна”
Навіть перед обличчям смерті він не зрікся своїх переконань. Під час одного з останніх допитів на запитання про політичну приналежність отець Андрій твердо відповів: «Я є Український Націоналіст! Членом ніякої партії не був і не є!»
Це були не просто слова людини, яка чекала вироку. Це була сповідь українця, який усе своє життя присвятив Богові, своєму народові та рідній землі. Для нього любов до України була не гаслом і не політикою — вона була обов’язком, честю і покликанням.
Коли друзі попереджали про смертельну небезпеку, а син організував можливість безпечно виїхати на Захід, отець Андрій навіть не став розглядати втечу. Він міг урятувати власне життя, але не захотів залишати свою Батьківщину у найважчий для неї час. Він свідомо обрав залишитися поруч зі своїм народом, розуміючи, що цей вибір може коштувати йому життя.
Під час так званого «суду» 7 липня 1941 року він промовив слова, які назавжди закарбувалися в українській історії:
«Я своїм дітям дав належне виховання, прививаючи їм любов до України. Світогляди моїх синів і доньок однакові».
У цих кількох реченнях — сила цілого покоління. Бо справжня любов до Батьківщини народжується не на мітингах і не в гучних промовах. Вона починається вдома — з молитви, прикладу батьків, поваги до свого коріння та готовності відповідати за долю власної держави.
Недаремно радянська система боялася саме таких родин. Вона чудово розуміла: поки в Україні є батьки, які виховують дітей із любов’ю до свого народу, українську націю неможливо зламати.
Родина Бандер стала живим підтвердженням цих слів.
У отця Андрія було семеро дітей — четверо синів і троє доньок.
Степан Бандера став Провідником Організації українських націоналістів і був уbuтuй агентом радянських спецслужб Богданом Сташинським у Мюнхені в 1959 році.
Олександр і Василь Бандери, члени ОУН, були заkатовані нацuстамu в концтаборі Аушвіц улітку 1942 року.
Богдан Бандера загuнув від рук агентів НКВС.
Марта-Марія, Володимира та Оксана пережили радянські репресії, заслання та довгі роки поневірянь у таборах.
Ця родина заплатила за Україну майже всім, що мала. Батько був розсtрілянuй, сини загuнулu від рук двох тоталітарних режимів, доньки пройшли крізь пекло радянських таборів. Їхня доля стала символом того, якою страшною була ціна боротьби за українську свободу.
Сьогодні, коли Україна знову змушена відстоювати своє право на існування, постать отця Андрія Бандери звучить особливо сильно. Він залишив нам не лише власний приклад незламності, а й найцінніший заповіт: виховувати дітей так, щоб вони понад усе любили Бога, свою землю і ніколи не схиляли голову перед окупантом. Саме на таких людях трималася, тримається і стоятиме Україна.
