Вчора,18 березня 2026 року, мені виповнилося 70 років. Вчора я ще ближче підійшов до краю мого земного буття, у яке мені було призначено увійти без моєї згоди, але з великої любові моїх світлої пам’яті батьків, яких у 1956 році Бог благословив у шлюбі виконати Його волю. І з безмежною любов’ю до тата і матінки водночас відчуваю cинівську провину, що недостатньо належно віддячив їм своїм життям за їхній жертовний і світлий чин батьківської місії.
У моєму житті були світлі і похмурі барви, не раз потрапляв у складні ситуації, здавалося б безвихідні. Не раз я був, немов головний герой повісті одного з моїх улюблених письменників Джерома Селінджера “На краю прірви в житі”, доволі близько до цієї небезпечної місцини.
І щоразу мене зупиняли… Насамперед, це мої батьки – своєю любов’ю, підтримкою і розумінням; насамперед, це мої друзі – порадами, що ці випробування треба спочатку зрозуміти, стерпіти, а далі приймати рішення; насамперед, це прочитані книги, які формували мій світогляд, які не залишали мене самотнім і додавали надії, віри і любові. А ще добрі, світлі , шляхетні вчинки людей – знайомих і незнайомих, – якими вони, наперекір обставинам, зокрема, і історичним, захищали свою людську і національну гідність, свої цивілізаційні цінності, свій простір вільної людини від лихих людей та “вогнем і мечем” насаджуваних колоніальних ідеологій.
Отож завдячуючи усім, кого згадав (відчуваю, що не назвав ще когось, невидимого, але важливого вірного супутника мого буття, може, це Ангел – хоронитель з мого дитинства), я досі несу свій хрест, вирощую свій сад, себто живу, як зумів облаштувати простір свого буття, а коли Бог дає і мені знак, заступаю на вахту «над прірвою в житі», аби застерегти від падіння тих, хто заблукав, як я колись, у полі життя.
А тепер – щиро дякую усім, хто мене привітав з ювілеєм – словом чи бодай згадкою. Їх так багато, вони такі мені близькі – вони різні характерами і поглядами, з різних періодів моєї життєвої біографії, але вони були ( а дехто і досі є) поруч, вони показували приклад і, до певної міри, формували мою особистість, мої цінності. Це, зокрема, і мої квартальні колєги, це і деякі авторитети, які дотримувалися, вуличних неписаних законів і понять, це і моральні авторитети у багатьох царинах, які мали (і мають) великий вплив на мене у моєму подальшому житті.
Окрема подяка моїй сім’ї – дружині Марії, донечці Надійці, онукам Емці, Веруні та Сашкові. Люблю всіх і поважаю.
А особливий уклін Захисникам і Захисницям, які зупинили геноцидне вторгнення москалів і, вірю, здобудуть Перемогу. Честь і слава полеглим за Державу Героям, зокрема, і новороздільським, серед яких чимало моїх знайомих!
Іван БАСАРАБ
