Йде другий тиждень Великої Вітчизняної війни українського народу за свою Незалежність. Аби остаточно знищити нашу Державність, підлі — підлі російські війська несамовито, застосовуючи заборонені низкою міжнародних конвенцій методи та засоби війни, цілеспрямовано наносять артилерійські, ракетні та авіаційні удари, окрім військових, і по невійськових об”єктах — інфраструктурних житлових багатоповерхівках, дитячих садочках, лікарнях, транспорту з евакуйованими мешканцями зруйнованих міст, прицільно розстрілюючи мирних мешканців міст, у які тимчасово вдерлися.
І кожного дня від початку російського вторгнення ми, мешканці західних теренів держави, зокрема, Нового Роздолу, ретельно готуємось до “прийому” ворога. Злагоджено і чітко працюють владні структури, скоординовано діє місцева Тероборона, тісно взаємодіючи із міським осередком легендарного 8-го батальйону “Аратта” УДА ім. Андрія Гергерта. У школах плетуть маскувальні сітки, у інших “школах” загартовані учасники російсько — української війни, яка розпочалася у 2014 році, навчають містян готувати недитячі “коктейлі” – “бандерівські смузі”. А у визначених місцях територіальної громади облаштовано блок — пости, створено мережу взаємодії із громадою — і у форматі бюрократичних структур, і у форматі оповіщення у соціальних мережах.
Функціонують місця збору продуктів та одягу на потреби фронту. Оперативно розгорнуто волонтерську мережу (усього й не перелічити, тому окремим блоком про цей зріз новороздільського буття в умовах вторгнення ворога та створення мережі опору агресору див. у окремій інформаційній добірці нижче).
Йде другий тиждень Великої Вітчизняної війни. І кожного дня із повідомлень єдиного інформаційного телевізійного мовлення (безпрецедентне вітчизняне ноу — хау) оперативно дізнаємося про неймовірну звитягу і сміливість українських захисників у Києві, Харкові, Херсоні, Миколаєві, Маріуполі, Бучі, Охтирці, Конотопі, Бердянську, інших містах. Це воістину небачений героїзм, який проявляють українці , захищаючи Вітчизну. Це — і героїчні військові Збройних Сил, і героїчна Територіальна оборона, і героїчні партизани та вражаючі уяву героїчні мешканці східних та південних теренів, де безжальний ворог на очах світу чинить відкритий геноцид. Натепер Президент Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України ( в тому числі, і посмертно) 15-ти захисникам Держави.
І саме завдячуючи героїчному опору українців на південно — східних теренах держави, над нашими теренами мирне небо. Вони першими взяли удар на себе і дають нам паузу краще підготуватися до відсічі агресору. Вони гинуть щодня, але не здаються. І надихають нас своїм подвигом. І ми їм безмежно вдячні, хоча це всього лиш слова щирі. Утім, пригадалося, у перші дні Революції Гідності, на Київ поїхали за покликом серця сотні мешканців Галичини і показали приклад іншим. Щоб не склалося, що перебільшую, так характеристику «західників» почув на Хрещатику від знаменитих братів Капранових, які у буремні листопадові дні надали своє житло для декількох новороздільців, які прибули на Майдан. Тепер приклад героїзму нам показують «східняки». Схід і Захід разом – вже не пусті слова, а скріплені кров’ю захисників держави. Слава Україні! Так переможемо!
І наостанок. Другий тиждень поспіль мені телефонують новороздільці, переважно мого покоління, яких доля закинула по світах, в тому числі і в Росію. Хоча вони дізнаються про події з телевізорів та соціальних мереж, все – таки «про рідний край і героїчну відсіч ворогу» хочуть таки почути від тих, хто в Україні. І уважно вслухаються кожне слово, і співпереживають, і як можуть надають допомогу.
Я горджуся своїми співрозмовниками, мовчки промовляючи «Колишніх новороздільців не буває!». Утім, на жаль, виявилося, що, як кажуть, в сім”ї не без виродка. Минулої суботи зустрів свого однолітка, 66 — річного Володю, у якого батько українець а мати росіянка. Він був дуже схвильований. І розповів причину смутку. Отже, на рік молодший його товариш, як і ще декілька випускників СШ №2, у 70-х поступив на навчання у Кам’янець – Подільське вище військове училище у саперно- десантне відділення. Зараз вони, як і мої друзі, теж розвіяні по світах, дехто живе в росії, причому, більшість, як кажуть, притомно оцінює путінську антиукраїнську політику та анексію Криму. Але не надто категорично, бо все — таки, як кажуть, нишпорки фсб не дрімають, тому воліють свої думки надто голосно не озвучувати. Аж ось один з однокашників Володі з категорії «обрусєвших хохлов» (за визначенням одного класика літератури), прізвища не називатиму, бо в нашому місті живе декілька однофамільців вказаного землячка, через три дні після вторгнення росії зателефонував йому з росії і під час розмови “видав” таке, що товариш і досі не може заспокоїтися. Він сказав, мовляв, «я так хочу, щоб мій президент путін дав наказ скинути на Україну навіть атомну бомбу і знищити “бандерлогів”. Бо ви усі такими стали. На другий після розмови з «другом» Володя, поміж іншим неабияк вражений інсультом, що без палички не може пересуватися, направився у Тероборону, аби захищати Україну. “Скажу там, що через інвалідність інакше воювати не зможу як хіба що надавати консультації бувалого офіцера — десантника…”, – проказав під час зустрічі схвильований товариш”. “Заспокойся, друже, росіяни бувають різні, як, зрештою, і українці, – відповів Влодкові. А для підняття бойового духу додав, що і євреї теж різні. І як приклад розповів Володі історію на підтвердження. Років з 30 років тому мене і мого друга Юрія просвітлював про типи людської природи відомий новорозділець , російськомовний єврей за національністю (хай спочиває з Богом): “Панімаєтє пацани, єсть “євреї” і “жиди”. Послєдніє — ето тє, что дєлают людям подлості…”. Так він пояснив негідний вчинок одного представника свого етносу, до речі, теж новороздільця.
Вислухавши мене, Володя погодився, що так воно підтвердилося і у випадку з його однокласником, і, попрощавшись, попрямував у офіс міської Тероборони…
Завершуючи допис наведено історією, скажу відоме: є люди і людиська. Є люди, які борються за свободу Держави і власну гідність, за світле майбутнє своїх дітей, і є людиська, уражені комплексом меншовартості, завжди готові підкоритися будь — якому поневолювачу. На щастя, вони нагадують щурів, які поховалися по норах, очікуючи, хто кого. А потім, як неодноразово було раніше, поштиво привітають переможця. Будь — якого…
Цього разу, коли триває вже 25- та російсько — українська війна, вони вітатимуть Українців, які перемогли своїх споконвічних ворогів росіян , які сотні літ прагнуть присвоїти собі нашу історію, наше шляхетне походження з часів Київської Русі. Таке вже наше життя, і , на жаль, є такий прошарок пристосуванців. І скажу ще раз – ми переможемо, а вони згодом потрішки вичавлюватимуть з себе відчуття раба і «грязь Москви». Слава Україні!
Іван БАСАРАБ
- * * *
Волонтерський центр показав згуртованість і єдність новороздільців
Тепер вся наша країна живе в часі, коли ми можемо навіть не знати, який день тижня чи яка сьогодні дата, але ми точно знаємо, який день війни. 27 лютого – четвертий. А також – другий день роботи центру гуманітарної допомоги, який розташувався у МБК “Молодість”. Проте волонтери настільки чітко все організували, розподілили та продумали, що відчувається наче він діє далеко не один день.
Буквально за одну добу активісти не лише створили волонтерський штаб для біженців, а й розширили його завдання і тепер допомагають армії. Для цього об’єдналися буквально всі міські організації. Крім того, новороздільчани будь-якого віку постійно готові ставати волонтерами. Буває, навіть не вистачає для всіх роботи.
“Прийшли люди, які є громадянами і які хочуть захищати державу, але не завжди можуть взяти зброю. Проте можуть долучитися іншим способом, – розповідає керівник волонтерського штабу Ростислав Савостьянов. – Маємо свого роду кілька відділів. Відділ, який координує роботу волонтерів, бо їх зголосилося уже до двох сотень: частина працює в Будинку культури, частина на пунктах прийому у магазинах міста – “Сільпо”, дві “Рукавички”, “Свій маркет». До того ж, встановлюємо “графік чергування”, щоб робота тривала безперебійно з 9.00 до 21.00 год. Є свій, як ми жартуємо, КПП – контрольно-пропускний пункт, де приймають допомогу від населення, записують телефони бажаючих допомогти тощо. Є медіакоманда, яка аналізує запити і розповсюджує інформацію у соцмережах. Ми створили свій телеграм-канал “Волонтери Новий Розділ”. Є своя “кухня”, люди, які сортують одяг, речі, засоби гігієни, продукти. Тепер ми ще готуємо сухпайки для наших захисників – і не просто пакуємо продукти, а додаємо листівки, вітання, такий свого роду мотиваційний продукт. Є у нас і служба психологічної підтримки, куди телефонують ті, хто потребує такої – телефон 097-39-95-772 “.
Людей, як у мурашнику – приходять чоловіки, жінки й діти, юні та старші, хто мовчки передає, хто зі словами щирої підтримки.
“Наші люди просто неймовірні, – продовжує керівник “Скіфу” Олег Павлишин. – Першого дня, коли побачили , що є продукти, які слід зберігати в холодильниках, звернулися до мешканців з проханням надати холодильник. До кінця дня привезли ..5. Це круто! Також і з акумуляторами для автомобілів. За три години привезли 7 штук. Попросили колеса для авто – везуть. Ми зрозуміли, що зможемо допомагати і військовим, тож діємо в залежності від потреб і запитів, які надходять. Надаємо і локальну допомогу – приміром продуктів, які не можуть довго зберігатися, назбирали стільки, що передали частково в лікарню. І дуже приємно дивує така велика підтримка людей. Зростає впевненість, що ми переможемо“.
Всі охочі долучитися до волонтерів у місті Новий Розділ – приходьте до МБК Молодість. З собою обов’язково мати паспорт і документ, що посвідчує прописку.
Віра ВЛАСЮК
Своїми враженнями діляться і самі волонтери.
«Я пишаюся нашими людьми! Ще ніколи їх не бачила такими згуртованими і щирими.
Вечір після першого дня чергування волонтером. Мушу поділитись, які неймовірні в Новому Роздолі люди! Несуть все, що можуть, двері не закривались до 18.00 . І як принесли, далі питають, що ще треба, чим можуть допомогти? Купа смішних випадків. Запам’ятала чолов’ягу з сокирою: “Маю таку файну сокиру, добротну, але чуть може заржавіла. То що – навострити? Вже йду!”. Інший: “Маю піску, бааагато піску в селі. Привезти?”. Прийшов дід старенький з паличкою, ледь дойшов ….але і він свій пакунок приніс. Якась підприємиця: “Торгую трусами, шкарпетками. Треба? Завтра привезу.” Списки бажаючих волонтерити – довжелезні, і кожен дивиться і сподівається що вже, негайно, їх завантажать роботою. А ще – наша молодь, юнаки і юначки по 15-17 років. Як багато їх приходить і проситься у волонтери! І ото їх розчарування на обличчі, коли мусиш сказати, що наразі не маємо для них роботи…
День другий моєї місії у роздільському волонтерстві. Знову дідусь. Після багатьох уточнюючих запитань витягує з хустки купюру. 100 американських доларів. Він пішов, а в моїй голові ще довго роїлись думки. Скільки ж часу він відкладав на них з пенсії? Чи, може, їх йому переслали діти на ліки? Скільки разів він відмовив собі в чомусь “доброму”, як це вміють наші бережливі дідусі й бабусі? Хотілось викрикнути: “Та ні, не треба!” Але таки, певне, треба. Бо дідусь, впевнена, вийшов з чуттям самоповаги і виконаного морального обов’язку. Бо він, попри не найвищу пенсію, він – син своєї країни. Він не втримає вже зброї в руках, але також на фронті, в строю, разом з усіма. І ще один дідуган. Бойовий!) На візочку привіз свій мішок. Якби ж то годен всю його злість, аргументовану знаннями історії (наші молоді хлопці з охорони отримали ще й безкоштовний історичний екскурс), перетворити на щось матеріальне, – ми б мали іще з десяток байрактарів! І тут же згадую невгамовну п. Галину: “Дівчатка, ви лиш про мене не забудьте. Я все вмію! Першу домедичну і військову підготовку проходила. Якщо треба, пирогів на роту наліплю тільки так. А як з’являться у нас ті упирі – піду на них!”. І я аніскілечки в тому не сумніваюсь. Така танк знесе ударною хвилею свого напору й рішучості. І ще так багато різних людей, які несуть, везуть поодинці й групами, сім’ями й об’єднаннями. І кожен питає: “Що ще треба? Чим можу допомогти? Чим можу бути корисним?”. Пишу, а в очах сльози. Вже вдруге за ці дні не від стрічки новин. Дякую Вам, новороздільчани, за те, що Ви є ТАКИМИ!
День третій мого волонтерства. Сьогодні спробую описати кухню із середини, а саме – людей, які координують і тих, які утворюють весь цей волонтерський мурашиний рух. Мурашиний – бо всі, як мурахи: весь час рухаються і кожен у своєму, чітко визначеному напрямку. Коли заходиш зненацька, здається – ніби мають стукатись лобами. Але ні. Бо з надзвичайно серйозним обличчям за всім стежить Ростислав Севастьянов. Він (як на мене) ну дуже нагадує суворого директора школи, усмішка якого на вагу золота. Проте Ростислав чітко бачить навіть найменші поодинокі помилочки і зразу ж – на виправлення. На найважливіші організаційні питання завжди має конкретну відповідь і Олег Павлишин. Хто, куди і скільки, що робити з нестандартним випадком – Олега легко знайти в натовпі, весь час тут, уважний навіть до дрібних запитань. Впевнений, спокійний, врівноважений, навіть при якомусь форс-мажорі, тон Остапа Шайгеца моментно дає зрозуміти, що нема біди – все можна вирішити. Дуже легко комунікувати з таким керівником. Радислава Горбіль – емоційний енерджайзер, в якої завжди напоготові як не похвала, то смішна історія чи підбадьорливе слово. Ну і, звичайно,- чергова креативна ідея. Неможливо не згадати двох неймовірно відповідальних дівчат із відділення Медіа – Христина та Мирослава. Завжди серйозні, уважні. Саме вони відмінно справляються з графіком чергувань усіх, хто тут працює, і медіапідтримкою волонтерів. На вході ви обов’язково зустрінете гарних, але суворих хлопців – вони ж бо Охорона, які перевірять у вас документи. Далі – Реєстрація . Привітні дівчата нададуть потрібну інформацію, внесуть у списки бажаючих волонтерити, приймуть пожертви. Незмінний Андрій (невтомний хлопчина) прийме і доправить в “цех” ваш пакунок. Ну і кістяк волонтерства – ті, хто безпосередньо сортує, перекладає, пакує усе зібране: закрутки, одяг, ковдри, пледи, їжу, медикаменти, …. Від 15 до 20 людей. Кожен працює у своєму секторі. І на кожному обличчі зосередженість і відповідальність. А ще хлопці, які завжди на підхваті, коли треба перенести габаритний вантаж… Хоч і зовсім юні, але дуже дисципліновані і чемні. Тож про наявність у нашому місті креативних, організаційних, вмотивованих людей судіть самі».
Аліса СЕЛЕЗНЕВА
До відома новороздільців!
Волонтери Осередок 8 батальйон УДА Аратта Новий Розділ – проводять збір гуманітарної допомоги військовим.
Збір проводиться у приміщенні 8-го окремого батальйону Аратта ім. Андрія Гергерта УДА (МБК “Молодість”)
Зараз військові особливо потребують медикаментів, зокрема треба знеболювальні, кровоспинні, ліки від застуди.
Потрібно: – медикаменти – консервація, закрутки – крупи, цукор, сіль, борошно – одяг, взуття – постіль (подушки, ковдри, покривала, коцики, матраци) – коробки, палети – каримати, спальники – речі особистої гігієни – кава, чай, вода, соки – печиво, солодощі – сигарети, сірники, запальнички – посуд металевий/одноразовий.
* * *
Усі зібрані домашні страви в с.Горішнє та с.Долішнє 1 березня у Новому Роздолі перезавантажили у бус (за скеруванням отця Івана Рибка), який зразу ж повіз продукцію на Київ нашим воїнам, – повідомляють з Горішнього.
- * * *
У Народному домі смт. Розділ – пункт збору допомоги з 12.00 до 18.00 год.
Зрештою, у кожному селі та містечку, у клубах та школах – повсюди йдуть збори допомоги, плетіння сіток, курси медичної допомоги, спільні молитви – всі українці піднялися на захист України, хто чим може. Ми переможемо!
Газета “Вісник Розділля”, №8, 4 березня 2022 року
