З глибоким смутком у серці сповіщаємо, що 12 жовтня 2025 року Господь покликав до Себе рабу Божу
Іванну ПІДКОВИЧ,
нашу найдорожчу маму, бабусю, сестру, тітку та рідну людину.
Після життя, сповненого терпіння, праці, молитви та любові, вона відійшла у вічність, залишивши по собі світлу пам’ять і глибоку тугу в серцях усіх, хто її знав і любив.
Чин християнського похорону відбувся у тісному родинному колі.
Щиро дякуємо всім, хто в молитві, слові та присутності підтримав нас у годину скорботи.
Нехай Милосердний Господь упокоїть її душу серед праведників, де немає болю, ні печалі, ні зітхання, але життя вічне. Вічна, світла пам’ять.
З молитвою та вдячністю — діти, онуки, рідні та близькі.
Не стало мами… Зупинилась тиша,
І світ навколо став інакшим вмить.
Якби Ти знала, як душа ще дише
Твоїм теплом, що в серці ще горить.
Я не чую Твого рідного «доню»,
Не бачу усмішки, очей ясних…
Та відчуваю — Ти, як охорона,
Стоїш невидимо за кроком всіх.
Ти зросла в тіні повоєнних літ,
Де хліб — мов скарб, а тиша — мов тривога.
Твій погляд ніс крізь бурі цілий світ,
І все життя — мов шлях важкий до Бога.
Життя Тобі не стелилось шовком, ні —
Було тернисте, з болем, без опори.
Та Ти несла свій хрест у тишині,
Зі світлом в серці — крізь свої гори.
Ти була мудра… Мовчки, без прикрас,
Не з книг — із болю вивчені уроки.
В Тобі світилась сила, що не згаса,
І доброта — безмежна, щира, глибока.
Ти – не пішла, Ти просто стала небом,
Ти стала вітром, що торкає щік.
І я з Тобою говорю щомиті —
Тихенько, серцем…
Дякую, мамо, за усе на світі:
За ніжність, ласку і життєвий шлях.
Ти — у моїй молитві, у привіті,
У кожному живому слові й снах.
Спочивай з миром, люба моя.
Я Тебе не відпускаю — я Тебе несу в собі.
Донька Віра
