Зізнаюся, що до цього мені не звикнути доти, поки триває війна: коли щодня, перш ніж братися за журналістську роботу, аби підготувати черговий номер газети, намамперед, з тривогою переглядаєш у фейсбуці офіційну сторінку міської ради, аби не прогавити чергового сумного повідомлення про те, що знову у Легіон Небесного Воїнства полинув новітній лицар з нашої громади. А коли вже натрапляєш на скорботну новину, то тут же коригуєш редакційний план, і з важким серцем обдумуєш, як цього разу складеться традиційне “вісникроздільське” післяслово про воїна.
А потім, у день Чину похорону або ж напередодні, коли з громадою очікуєш біля Алеї Героїв прибуття кортежу з тілом захисника, настають найважчі миті: як у такі смутні для рідних та близьких полеглого воїна моменти викроїти з їхньої туги дрібку часу , аби вони поділилися спогадами про того, з ким спільно долали життєву путь аж поки не сталося непоправне….
Зауважив, що ці декілька хвилин подальшого діалогу зазвичай видаються довшими, ніж відбувається розмова, вони важкі для нас усіх, але вони дають можливість, немов познайомитися з невідомою тобі людиною, яка взяла в руки зброю, щоб захистити рідний край від загарбників і віддала за це найдорожче – життя…
З початку російсько – української війни у такий спосіб (за винятком декількох інших обставин) запізнав чимало Героїв, про яких готував публікації . Я наче з ними прожив частинку їхнього життя, про яке дізнався зі спогадів рідних, знайомих, друзів, однокласників. І вони оселяються жити у моїй пам’яті.
Але є у цій лицарській когорті Героїв горстка земляків, які своїм життям, своїми яскравими особистісними рисами, своїми людськими якостями та вірності воїнському обов’язку справили настільки глибоке враження, що вони житимуть у моїх спогадах завжди. Впевнений, що це не тільки мої враження, бо вони сіль землі української, вони Світочі, вони – Велети українського духу, вони – Громадяни, які своїм життєвим, і воїнським чином зробили нас сильнішими. Один з таких – уродженець Нового Роздолу Роман ХОЛЯВКА .
У вінок пам’яті про Воїна – ПІСЛЯСЛОВО рідних та близьких Романа Холявки.
Любов ХОЛЯВКА, дружина Героя:
– Ми вже знаємо де Ти… Ти тепер серед Небесного Воїнства! Важко усвідомити, що Тебе більше немає… Рік важких боїв за мир і майбутнє України!
І потім у травні в 2024 році втратили звʼязок з Тобою…. І знову рік невідомості, рік болю і пошуку… І зараз ми знайшли Тебе…. Твоє тіло тепер буде спочивати з усіма Захисниками , які віддали за Україну своє найцінніше – Життя!
Твоя незламна відданість та мужність заради свободи та майбутнього нашої країни назавжди залишиться в нашій памʼяті ! Ти завжди будеш живий в нашому серці і серцях багатьох людей яких ти захищав! Ти наш мужній Герой, Ти наш Захисник! Назавжди в нашому серці.
* * *
Роман Холявка навчався у Новороздільському ЗЗСО №2, згодом – у Новороздільському політехнічному фаховому коледжі за спеціальністю «Комерційна діяльність».
Працював у будівельній сфері – у ТзОВ «ЛЬВІВ – БУД».
Він був людиною великої душі – добрим, щирим, справедливим. Ніколи не проходив байдуже повз чужу біду, завжди був готовий простягнути руку допомоги, підтримати словом чи ділом.
Його тепло та турбота відчувалися в усьому, що він робив. Справжній сім’янин, для якого родина була понад усе. Ми одружилися в 1999 році. В щасливому шлюбі народилося двоє дітей – син Олег і донечка Аліна. У 2010 році наша сім’я переїхала до Львова.
Він оберігав своїх близьких, дбав про них . Вірний друг, на якого можна було покластися в будь – яку мить.
Романа поважали й цінували всі, хто знав його особисто.
Його постать залишила глибокий слід у серцях багатьох, і пам’ять про нього житиме в добрих спогадах, щирих словах і вдячних серцях.
У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку як стрілець – гранатометник в лавах 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни».
* * *
Я не знаю, як писати це…Не знаю, як говорити про тебе в минулому часі.
Ти був і залишаєшся моїм чоловіком. Татом для наших дітей, люблячим онуком для своєї бабусі.
Коли почалась ця клята війна, ти не вагався ні секунди.
Ти пішов на війну не тому, що хотів — а тому, що не міг інакше. Бо такий ти був. Справжній. Гідний. Мужній.
Тепер ми живемо. А ти на небі ..
Наш син питав завжди, коли ти повернешся. Я не знала, що сказати. А донька шепоче в подушку: «Татку, я тебе люблю» .
Бо тільки там ти ще приходиш.
Ти був не просто військовим. Ти був Людиною. Світлом. Стіною, за якою ми були в безпеці.
Я вдячна тобі за кожну хвилину поруч. За любов, за дітей, за наш дім, який ти захищав до останнього.
І я обіцяю: я вистою. Я вирощу наших дітей, як ти мріяв. ми будемо памʼятати , що наш татко Герой. Батько, який віддав життя за Україну.
Тепер ти — не з нами, але завжди у наших серцях!
* * *
Андрій та Алла КАМІНСЬКІ, друзі Романа Холявки і його сім’ї:
Досі не віриться. Досі не вкладається в голові, що Романа більше нема.
Загинув наш друг, наш побратим, син України, незламний воїн.
Ми дружили сім’ями, жили поряд, наші діти гралися поруч, росли разом, мов рідні. І завжди з нами був Роман — спокійний, надійний. Він умів слухати. Він умів підтримати. Він ніколи не проходив повз чужий біль.
Його вже не буде поруч. Не буде жартів, поглядів, у яких світилося тепло. Не буде міцного рукостискання, порад. Але він залишиться назавжди в нашій пам’яті, у серці, у кожному подиху свободи, яку ми тепер маємо честь берегти.
Роман був із тих, хто не ховався. З тих, хто йшов першим. І не тому, що не боявся — а тому, що мав серце. Велике, вірне, справжнє. Він був людиною честі. Людиною діла. Людиною світла.
Роман не зрадив ніколи — ні в дружбі, ні в службі, ні в житті. Роман був одним із тих, кого не забувають. Він був не просто добрим, він був глибоким, завжди тримав слово. І тримав цей світ — сильними плечима, справедливим серцем.
І саме за такий світ загинув. Щоб ми могли жити. Щоб жили діти. Щоб жила Україна.
Вічна пам’ять. Вічна шана.
* * *
Церемонія прощання з Романом Холявкою відбулася в середу,4 червня, у Гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла УГКЦВ , поховання – на Личаківському військовому цвинтарі (Марсове поле).
Підготував ІВАН БАСАРАБ
