Тільки так, вчасно і щиро, зізнатися у любові до життя уміє ця надзвичайна Людина, Вчитель, Жінка – Оксана Михайлівна ДЕРКАЧ. Втім, любов – до життя, до людей, до дітей, до Бога – була і є першоосновою її життя, життя в любові.
Якось так склалося, що я проходила ніби краєм життя Оксани Деркач, мимохіть перетинаючись то на спільних заходах, то в коридорах відділу освіти. І щоразу перехоплювало подих – від повноти почуттів, від захоплення умінням працювати, відпочивати і жити. Оксана Михайлівна завжди була більше ніж вчитель і більше ніж мама, бо уміла поділити порівну між власними і шкільними дітьми, не оминаючи кожного (своїх учнів не просто довела до отримання атестату, з ними і дотепер має міцні стосунки), більше ніж педагог і як митець, бо скільки креативу і творчості у цій унікальній жінці, скільки добра, ніжності у її великому серці, яке, на жаль, попробувало дати збій… А в думках скільки ще планів…
Молитви лунали з уст тисяч її дітей, друзів і знайомих. І скільки невимовлених подяк товпилося в душі Оксани Михайлівни. Ця зустріч, цей незапланований захід, а вірніше – Свято Душі і Подяки – не була прив’язана до жодної конкретної дати. Це був просто виношений роками задум, Велика Подяка життю і людям, який вдалося здійснити 14 травня у Будинку дитячої та юнацької творчості.
У цьому також суть Оксани Михайлівни: задум є – тож вперед, до здійснення задуманого…
Зустріч була направду щира, відверта, дуже тепла і ніжна, по-домашньому затишна та емоційно й інтелектуально наповненою. Тут говорили і про кумедні випадки з життя, в тому числі і шкільного, підкреслювали небайдужість до колег авторки Свята Душі, важливість шкільної родини, адже свою педагогічну діяльність О. Деркач «будувала» спільно єдиною родиною – учні, їх батьки і вчителі, ділова логіка, уміло переплетена з тонким мереживом почуттів і душевної відповідальності, словом, краса, відшліфована досвідом, і любов, наповнена людяністю. Улюблена «співоча кафедра» наголошувала на ще одному умінні Оксани Михайлівни – «вона має талант відкривати таланти». І пам’ятає про кожного, до кожного звернулася, кожному знайшла добре слово і щиру подяку.
Оксана Деркач хотіла подякувати кожному і від себе особисто. Тож надаємо слово Оксані Михайлівні…
“Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ЖИТТЯ!”
Саме таким лейтмотивом була пронизана зустріч друзів, яка днями відбулася в Новороздільському БДЮТ.
Ми живемо в непрості часи. Війна наблизила нас до усвідомлення крихкості й швидкоплинності життя, а відтак й навчила цінувати кожну його мить. Бо життя – непередбачуване. І що чекає нас попереду – ніхто не знає. Але всі ми свій новий день зустрічаємо з надією на краще.
Ось так і живемо, мріємо, плануємо, а потім – раз…
Так і моє життя перервала несподівана хвороба, складна операція, довга реабілітація…
Своїм поверненням до активного життя я завдячую Господові Богу, команді відділення кардіохірургії та трансплантації серця лікарні Святого Пантелеймона, моїм дітям й онукам, родичам, усім добрим людям, які переймалися моїм самопочуттям, хто молився за моє здоров’я й одужання.
Окреме велике “дякую” маю сказати моєму дорогому учневі Григорію КОЗЛОВСЬКОМУ, котрий опікувався моїм лікуванням.
Дякую Богові за світлих людей на моїх життєвих стежинах.
Жоден зал не помістив би усіх, кого я хотіла бачити. Та думками і серцем я обіймаю світ, у якому зустріла таких рідних мені людей.
Дякую всім, хто відгукнувся на моє запрошення і прийшов розділити зі мною радість нашої зустрічі. Зокрема:
– за дотик до найглибших струн душі отцю Роману ШТІГЕРУ;
– за розуміння і підтримку начальникові міського відділу освіти ПАНЧИШИН Галині Юліанівні;
– за допомогу в організації свята керівництву Будинку дитячої та юнацької творчості НАКОНЕЧНІЙ Катерині, БОЙЧУК Гюллі, ПЕТРУШАК Галині;
– за музичне оформлення і чарівний спів безцінній міській кафедрі учителів музики у повному складі: ШПАКУ Андрію, ПРОЦАКУ Любомиру, ПОПИКУ Василю, ПОДОЛЯКУ Василю, ГУЗІ Мирославу, ФІЦАЛІ Наталії, НИКОЛИН Світлані;
– за теплі слова моїм колегам ОРКУШ Лесі, ЦЮРІ Лесі, КОРОЛЬ Світлані, ВОВКАНИЧ Ірині, ГЕРИЧ Богдані, ВОЛОВИЧ Вірі, ДЖУС Лідії, ПОПОВИЧ Марії, ТОКАРУ Богдану, БІДЗІНСЬКІЙ Вірі, ВОРОБЦЮ Володимиру;
– моїм незабутнім вихованцям ТИБІНЦІ-ПШИК Надії, САВЧИН-КЕНЦ Лесі, ЯРОСЕВИЧ-СТОЯН Ірині, ХАРЧЕНКО-ЛАВРЕНЦІВ Зоряні і її ЯРИНЦІ, КРАВЦЮ Володимиру;
– невтомній журналістці, яка “горить” своєю справою, ВЛАСЮК Вірі,
– фотографу ДЯЧЕНКУ Олександру;
– моїй любій донечці ОЛЕНЦІ, яка завжди поруч – і в радості, і в горі.
Найбільша коштовність на землі – це люди, які тебе люблять. Їх не можна купити, їх не можна нічим замінити.
Я щаслива, бо маю друзів по всьому світу.
Дякую за відеозвернення від колишнього бібліотекаря СШ №4 КРАВЧУК Валентини (нині – киянки), від учительки української мови і літератури з тимчасово окупованого Приазовська ДОМАЛЕГИ Тетяни, від учительки-філологині з Бахмута, котра зараз проживає в Німеччині, ГОВОРУН Раїси.
Дякую за моральну підтримку моїй найвірнішій подрузі КОРНИЛІВ Наталії, моїм студентським коліжанкам з Самбірського педучилища та Дрогобицького педінституту, моїм подругам-заробітчанкам, моїм теперішнім колегам з EMILY MAGIC HOSTEL.
Дорогі мої, безмежно вдячна вам за ваші чуйні серця, які допомагають битися моєму серцю.
Дякую всім за подароване мені Свято Душі, де звучала Сповідь мого серця і де я причастилася теплим словом, щирою увагою й повагою. Ви викупали мене в морі своєї любові.
До нових зустрічей на дорогах життя.
Смакуймо спрагло радощі земні!
Цінуймо друзів і свої родини!
Радіймо кожен раз новій весні
І не марнуймо жодної хвилини!
Дякуймо за сьогодення – матимемо краще майбутнє».
Треба вміти сказати «Дякую», а ще більше уміння – зробити це вчасно. Що і зробила Оксана Михайлівна Деркач.
Любов – до життя, до людей, до дітей, до Бога – була і є першоосновою її життя, життя в любові. Тож нехай і Бог, і люди, та й саме саме життя віддячують Вам, Оксана Михайлівна, сповна і вчасно!
А ми всі живімо з любов’ю, любімо життя, дякуймо за сьогодення – і матимемо краще майбуття.
Віра ВЛАСЮК
